Розділ 1

   Мене, як ви вже зрозуміли, звати Катя. Я проста сімнадцятирічна дівчина з Одеси, у мене довге каштанове волосся, карі очі, а ще у мене нікчемні веснянки, які дуже дратують. Я ненавиджу їх. Більше в мене немає особливостей. Ну, добре, а ще у мене шикарна фігура, я обожнюю своє тіло, але не свою зовнішність, в ній мені не подобається буквально нічого.
Навчаюся я на реабілітолога, після закінчення університету планую піти на курси масажу, відкрити свій кабінет і допомагати діткам або дорослим. Я обожнюю маленьких діток, обожнюю гратися з ними, тому ще з дитинства знала, що моя робота буде пов'язана з дітьми.

 — Катя, Катя, - мене хтось трусив. Я не хотіла прокидатися, тому накрила свою голову ковдрою.

 — Ну тоді добре, я сам піду на пляж, куплю собі кукурудзу й буду їсти без тебе.

  — Він встав і почав йти.

 — Ну добре, добре, - я сіла на ліжко й подивилася на нього заспаними очима. - Тільки мені потрібно зібратися.

 —  Він повернувся й подивився на мене.

  — Не говори це з таким лицем! Ти зі своїм розкиданим в різні боки волоссям схожа на домовичка, - він почав хихотати. - Я так і знав, що ти, коли почуєш про кукурудзу, не відступиш.
Насправді так і є, кукурудза — це моя слабкість.
   
  Ми прийшли на пляж і розстелили покривало. Свят відразу побіг у воду. Він обожнював плавати й не міг просто засмагати, він завжди плавав. Я ж, навпаки, просто не вміла плавати й не могла засмагати, точніше моя шкіра не дозволяла мені це робити. Моя шкіра не завжди була така ніжна, але тепер мені необхідно завжди мати з собою сонцезахисний крем. Без нього нікуди. Лише взимку я спокійно можу ходити по вулиці. Тому я просто поставила парасольку біля одіяла, дістала книжку й почала читати свій улюблений роман «Все покаже ніч».

Але мене відірвав від книжки чийсь голос:

 — Кукурудза, пиріжки, медова пахлава, — по пляжі галасувала якась жіночка. Я відчула, як бурчить мій живіт. — Кукурудза, пиріжки, медова пахлава.

Я встала й побігла за нею.

— Зачекайте! — крикнула я, і тут зрозуміла, що зачепилася за щось. Я впала лицем прямісінько в пісок. Це щось була чиясь нога.

  Хлопець відразу допоміг мені встати. Він був приблизно мого віку, середньої довжини, кучеряве волосся, карі очі й дуже привабливе обличчя. А ще він був доволі високий та мав гарну структуру тіла. Я бодай подумала, що це доля, поки він не відповів:

— Вибачте, будь ласка, — через секунду додав, — потрібно бути обережнішою і уважнішою.

— Уважнішою? Це вам не потрібно розкидати ноги, як попало, — сказала я, випльовуючи пісок з рота. — Тобто на вашу думку я не можу просто лежати на своєму лежаку? Я не знав, що тут може бігати така розкаряка, як ви!

— Капець, ви розкинули ноги на доріжці, де ходять люди, і ще щось кажете мені про мою неуважність! Це саме через вас у мене зараз повний рот піску!!! — в мене завжди був гострий характер, коли мене дратують люди, я просто не можу стримати свою агресію.

 Він дивився на мене, як на божевільну.

— Отетеріти, так я ще й винний, — він відпустив мою руку й підійшов до жіночки.

— Що ви хотіли купити? — він поглянув на мене з таким виразом обличчя, ніби думає: «Я просто дам їй гроші, і вона відчепиться від мене».

— Що? — в мені було купа гніву. — Тобто ви вважаєте, що зможете купити моє пробачення кукурудзою? — я голосно видихнула й хотіла щось сказати, але...

— Дайте, будь ласка, 2 качани кукурудзи, — він дістав гроші з гаманця, а жіночка дала йому кукурудзу.

— Дякую, — він протягнув мені один качан, а другий почав їсти сам.

 – Знаєте, я хочу вам дещо порадити. Будь ласка, будьте менш нервовою.

  Я вихопила його з рук, розвернулася й пішла до свого покривала. Святік якраз повертався з води.

— Хто це? Я бачив, що ви розмовляли, — він кивнув головою в сторону чоловіка.

— Не знаю, якийсь божевільний, — сказала я, кусаючи кукурудзу.

— Але доволі симпатичний, — сказав Свят.

— О Боже, — ми з ним почали сміятися. — Ну, можливо. Якраз твій типаж, — ми почали сміятися ще більше.

  Пройшло трішки часу, і він запитав:

— Кеті, ти не хочеш навчитися плавати? — він дивився на мене таким спокійним поглядом.

  Я вже хотіла сказати, що ні, але він мене випередив і заговорив першим.

— Я маю на увазі не те, щоб тебе вчив я, а, наприклад, записатися до басейну. Тут поблизу є один спортивний комплекс. Ти не подумай, я тебе не заставляю, але було б чудово, якби ти вміла плавати, — я задумалася на секунду, а він додав: — Я думаю, тебе там швидко навчать.

— Ну, я навіть не знаю. Хоча можна було б спробувати, — я поглянула на нього, він дуже широко посміхався. — Не роби такого виразу обличчя, бо можна подумати, що ти хизуєшся своїми брекетами.

Він почав хихотати.

— Так і є. Кеті, ти така мила, коли все твоє лице в піску, — він знову зробив цю посмішку.

— Що? Що? — я провела рукою по лиці, і пісок почав сипатися мені на ноги. — Тобто я весь цей час сиділа з піском на лиці, а ти нічого не сказав?

Свят почав злобно хихикати.

— Але ти була така мила і смішна, що я вирішив промовчати, — сказав він.

— Телепень! — я штурхнула його в плече.

Ми просто сиділи і сміялися. Пізніше він провів мене до дому, ми обнялися, і я пішла в дім.