Пролог

   На дворі світить яскраве сонечко, я йду по пляжу, до моїх мокрих ніг прилипає пісок. Він йде біля мене, сміючись, і дражнить мене через те, що я не дивилася під ноги й вступила в калюжу. Мені теж смішно, але я розумію, що щось не так, моє тіло почало дико пекти й свербіти. Я викрикую:

- О ні, ні, ні, — я почала терти свої руки. — Як же пече...

- Катя, що сталося? Що з тобою? — Свят дивився на мене переляканими очима, склалося враження, що його й без того біляве волосся зараз посивіє.

- Я забулася намазати шкіру SPF, — сказала я й почала бігти до моря, до води.
Свят відразу наздогнав мене й схопив за руку — він знав і про мою проблемну шкіру, і про те, що я не вмію плавати. 

   Хлопець швидко вийняв з своєї пляжної сумочки рушник і накрив мої плечі.
Я простояла в ступорі кілька секунд і сказала:

- Дякую, — я подивилася на нього знизу вгору. — Ти найкращий хлопець, якого я знаю, і найкращий друг на світі.
  Я схопилася за його носа, мов прищепкою, тим самим дражнячи його, ми обоє засміялися.
Він притягнув мене до себе й міцно обійняв, він дістав зі своєї сумки крем та намазав ним мої плечі, спину, лице й ноги.
   Обійми для нас — норма. Ми з Святославом дружимо ще з дитинства, моя мама працювала кухарем-кондитером в кафе, директором якого була мама Свята.
Наші батьки ніколи не були проти нашої дружби, вони й самі дуже здружилися за період спільної праці, тому ми часто були в гостях Кушунів, а вони в нас.
Свят для мене — як брат, я люблю його усім серцем!