Слід що зникають

Повернувшись додому, Лук'ян зняв пальто і кинувся на диван, втомлений від невдалих спроб відновити зв'язок з Павліною. Закривши очі, він відчув, як втома відчіпляється від його плечей, але думки про Павліну не залишали його спокійним. Він розмірковував про наступні кроки у своєму розслідуванні. Можливо, варто звернутися до поліції або знову відвідати будинок.

-Пройшло мало часу з її зникнення , тим паче можливо вона справді поїхала до батьків... Добре завтра спробую знову потрапити у квартиру Павліни.

Наступного дня, Лук’ян вже був дома у Павліни.

Лук’ян увійшов у квартиру Павліни і відразу помітив, що все виглядало так, наче вона щойно пішла. Запах її парфуму ледь вловлювався у повітрі, але відсутність будь-яких слідів життя у квартирі підсилювала відчуття пустоти.

Він підійшов до столу і побачив телефон, на якому було кілька пропущених викликів від незнайомого номера. Схопивши телефон, Лук’ян вирішив переглянути повідомлення, щоб зрозуміти, що сталося.

-Її пароль її день народження , 08.02.1980-Все вірно

На лиці Лук’яна з’явилася м’яка посмішка

-Треба звідси йти допоки не викликали міліцію.

Лук’ян спокійно виліз через вікно і,зістрибнув в куші. Він виліз з кушів і,сів в машину поїхавши додом.

Дорогою Лук’ян роздумував куди могла діти дітися Павліна.

Коли Лук’ян приїхав додому він сів за крісло,знову вів паролі і почав дивитися смс.

В надії щось знайти. Після того, як Лук’ян провів деякий час переглядаючи смс, він помітив повідомлення від невідомого номера, в якому погрожували його життю. Повідомлення стверджувало:

«Якщо ти знову спробуєш дізнатися про Павліну або втрутиться у мої справи, наслідки будуть непередбачувані. Ти був попереджений.»

Лук’ян переживав і за Павліну і за себе, він розумів якщо з нею щось станиця то він собі не пробачить .

Лук’ян написав відповідь:

«Якщо ви вважаєте, що я зупинюся через ваши погрози, ви помиляєтеся. Я не збираюся сидіти склавши руки, поки Павліна зникла безвісти. Я зроблю все можливе, щоб знайти її, незалежно від того, хто ви є. Навіть якщо це означає, що мені доведеться боротися з вами. Пам’ятайте, я не піддамся легко.»

Лук’ян знав що це було помилкою, але він хвилювався за Павліну ,що якщо він з нею щось зробив?

«Значить ти сподіваєся знайти Павліну, удачи ти знайдеш її тільки мертвою»

Лук’ян перегорнув слова, які він сам тільки що написав. Хвилювання за Павліну переповняло його кожною секундою, але тепер воно змішалося з страхом і злістю.

«Ви – той, хто її викрав?» - відповів Лук’ян. «Я вам не дозволю втекти з цього.»

Він натиснув «відправити» і відкинувся на спинку стільця. Думки розбіглися в усі боки, але одне залишалося відносноясним – він зробить усе, щоб знайти Павліну, живою чи мертвою.

Відповідь від невідомця надійшла швидко:

«Ти дуже наївний, Лук’ян. Якщо ти думаєш, що я зберіг відповідь на твоє повідомлення, то ти помиляєшся. Але дай-точаса, я тобі розповім, де твоя Павліна. Зустрінь мене за годину в парку на вулиці Лісовій. Єдине, що я вимагаю – не зв’язуй мене з міліцією. Якщо ти вирішуєш виграти гру, будь готовий до наслідків.»

Лук’ян відчув, як серце його затремтіло від тривоги і хвилювання. Слова невідомця знову і знову лунали в його голові, розпалюючи страх за Павліну. Його долоні спітніли, а подих став частим і переривчастим. Незважаючи на хвилювання, Лук’ян спробував зосередитися і прийняти рішення. Він розумів, що не може втрачати жодної хвилини, але й усвідомлював, що йому потрібно бути надзвичайно обережним. Недовіра до невідомця змішувалася з рішучістю дізнатися правду і врятувати Павліну. Він твердо вирішив зустрітися з незнайомцем, хоча страх перед можливими наслідками не покидав його.

Лук’ян написав відповідь:

« Добре»

Він старанно обирав кожне слово, намагаючись не виказати свого хвилювання. Лук’ян зосереджено дивився на екран, очікуючи на відповідь.

Після того як Лук'ян отримав останнє повідомлення: «Ти справді дуже наївний», більше ніяких повідомлень не надходило. Напруга зростала, і він усвідомлював, що ця зустріч може бути небезпечною. Вирішивши не ризикувати даремно, Лук'ян взяв з собою пістолет, який залишився йому від покійного батька. Він сховав його під курткою, відчуваючи холодний метал проти шкіри, і попрямував до парку на вулиці Лісовій. Тримаючи руку ближче до зброї, Лук'ян був готовий до будь-якого розвитку подій.

Коли Лук’ян приїхав до парку він побачив, що місце виглядало покинутим і безлюдним. Тіні від дерев густо покривали доріжки, створюючи атмосферу невідомості та напруженості. Він оглядався, шукаючи будь-які ознаки присутності невідомця.

Раптом з-за одного з великих дубів з’явилася постать у темному одязі. Невідомець стояв нерухомо, тримаючи руки в кишенях. Лук’ян напружився, відчуваючи, як напруга наростає. Відстань між ними здавалася нескінченною, і кожен крок вперед давався важко. Лук’ян тримав руку ближче до пістолета, готовий діяти, якщо ситуація піде не так.