Частина 1. 4. Знову вдома. Розділ 27 Повернення?

 Фіона

Останнє, чого я прагнула у своєму житті це повертатися додому. Та зараз, коли Мун Є На навіщось обявилася це було необхідністю. 

І зважаючи на те, що навіть сонбе ставився до неї з побоюванням, можна було зрозуміти, що вона справді небезпечна. 

Уявлення не мала, що між ними трапилося та кожного разу при здогадці її імені, його погляд сповнювався ненависті і зневаги.

Я механічно складала потрібні речі. Одну за одною клала їх у валізу, це було чудове заняття, щоб думати менше. 

А ще тягнути час. 

Розуміла, що роблю все занадто неспішно, як то кажуть, наче тобі через тиждень потрібно їхати, а не сьогодні ввечері. 

Ми з Томасом думали, що це не настільки нагально і можна почекати. Та він був непохитним. 

– Вона прийшла до тебе в академію, знає де ти живеш і їй добре відомо де наші гуртожитки, – і посперечатися з його доводами було неможливо. 

– Але ж Академія…навчання…– хотіла використати останній аргумент я, але він був надто слабким. 

– Я вас прошу, – махнув рукою він, – хіба ви не закінчили усе важливе ще в минулому році. От хіба дипломна…– згадав він і таки погодився, – здасте дипломні і вшивайтеся звідси. 

– То може ви теж поїдете з нами, заразом познайомитеся з моїми батьками, – усміхнулася і під цієї пропозицією я не мала нічого прихованого. 

Мені просто було цікаво побачити як поведе себе Ші Йон. 

Він переглянувся з Томасом, наче просив у нього дозвіл і коли той кивнув, тихо відповів. 

– Арассо. Хоча це вельми незвичне прохання, але мені й справді цікаво подивитися, де ви жили Фіоно ссі.

То ж тепер здавши дипломну на хороший бал, я зі спокійною душею могла повертатися. Томас і Ші Йон чомусь затрималися в академії, тому додому я йшла з дівчатами. Вона навідріз відмовилися відпускати мене саму. 

– Щоб тебе перестріла та ненормальна! – обурилася Флав. 

Сперечатися я не стала. 

То ж зараз я вже нарешті доскладала речі, коли на телефон прийшло повідомлення. 

Я завмерла. 

Перечитала один раз, другий. А тоді взяла сумку, схопила ключі і накинувши куртку вибігла з квартири. 

Цього разу ліфт нарешті працював і я стараючись повільно дихати вилетіла з приміщення. 

І лише потім згадала, що телефон забутий вдома. 

Та цього разу часу вертатися по нього не було.