Екстра 3. Брігель

Я неспокійно сиділа на своєму місці згадуючи слова Фіони. Варто було б перевірити це одразу, але я трохи призабула. 

Зараз ми знову сиділи над завданням Операції, яка все більше заходила у глухий кут. 

Те, що починалося так просто, зараз могло потопити усіх нас. 

Усі зараз виглядали напружено. Ми просто хотіли допомогти подрузі, а не бути втягнутими у давно забуте минуле Академії. 

Нарешті я не витримала і зірвалася зі свого місця і вже була готова побачити ображений котячий погляд, але згадала, що в нього ще були пари. Полегшено видихнула, понад усе на світі не хотіла б йому якось зашкодити, бо котів я любила більше ніж людей. 

Усі здивовано подивилися на мене. 

–  Ти чого? –  не зрозумів Томас. 

– Мені потрібно в архів, – крикнула і побігла до дверей, вже відкривши їх додала, – дещо перевірю і повернуся. 

– Зачекай, – крикнула Дельфі, – ти у цій реальності маєш пропуск. 

Точно. Напружила память спробувавши згадати, де ж я знаходжуся, а тоді полегшено кивнула. 

– Добре, тоді чекатимемо, – ледь всміхнулася вона і відвернулася. 

Я чимдуж побігла і відчинивши двері просковзнула в портал. Пройшовши в Архів я на мить перевела погляд і відчула ностальгію, яка накривала мене кожного разу, коли опинялася тут. 

Скільки подій тут відбулося. 

– Пані Ганно, де можна знайти журнал з випускниками. 

– Ти ж уже перевіряла зовсім нещодавно, – здивувалася вона, але все ж вказала на той самий стелаж. 

– Вибачте і дякую, – пробурмотіла я і пройшла вглиб приміщення, знайшовши потрібну річ, я одразу ж прогортала в кінець. 

Імені, яке я шукала як і думала не було, а отже, моя теорія вивяилася правдивою. 

– Гарного дня, пані Ганно, – сказала на прощання. 

– І тобі Брігель, – усміхнулася вона. 

Згадалися часи, коли замість неї була інша людина. Тому тепер я інколи шукала підступу, та добре знала, що те знайомство мало б залишитися позаду.

Тесс. Коли стараєшся записати усе так, щоб не проспойлерити сюжет. ( Коли в другій частині це ще навіть не згадувалося, бо вона буде писатися швидше за все наступною) 

Асін. Рівень викручування – максимальний? 

Еліс і Лисиця. Мабуть, тотемна тварина всіх нас вуж або вугор. 

Хоча інколи я сумувала за нею. Мені хотілося побачити її ще раз, але вона з Артуріуму, тож вірогідність такого низька. 

Я поспішила у потрібну аудиторію. 

І коли вже майже дійшла мене зупинила Астер. 

– О привіт, – усміхнулася я, побачивши молодшу, – що ти хотіла? 

– Той кореєць попросив передати вам це, – відповіла вона і простягнула звичайну коробку від якої не віяло небезпекою. 

Я підійняла брову і спохмурніла. Як він міг попросити щось робити Астер, чому сам не міг віддати. Що так складно? 

А потім згадала, що зараз він якраз на зустрічі з Тіффані, яку ж сама і організувала. Прошу мого щирого вибачення сонбе. 

Прийняла коробку і подякуваши додала. 

– І все ж не виконуй нічиїх доручень. 

– Він сказав, що лише так ви зрозумієте, –  відповіла вона тихо і попрощавшись пішла в своєму напрямку. 

Якщо подумати, чи я знала щось про Астер?

Я притиснула коробку, але ще не знала, що з нею робити. Навіть, якщо ми прийняли Ші Йона, не означає, що мали відразу почати йому довіряти. 

Адже, якщо подумати усе базувалося на взаємовигоді. 

Дістала телефон і написала. 

“Мені потрібна твоя допомога” 

Поставила коробку на вікно і почала чекати. Він не змусив себе чекати. 

– Що ви хотіли від мене панянко, – Реджі тепер говорив удавано ввічливо, хоч я знала, що насправді означає його тон. 

Моя кохано Брі. Я завжди чула це в його звертанні. 

– Ось, Ші Йон сонбе передав, – пояснила я, і передала річ йому. 

Він просканував коробку поглядом, тоді доторкнувся до неї і відкрив її одним рухом. Я мимоволі прикрила рот рукою аби не кричати. 

Моєму здивуванню не було меж, бо там були лише зошити. А то оце й усе. 

– Варто переглянути детальніше. 

Мій Фамільяр не виявив жодних жучків, але це не стишило моє передчуття. 

Брігель. То у чому підступ? 

Тесс. Ось так відразу? 

Брігель. Можна спойлер сюжету від моєї улюбленої авторки? 

Тесс. Елсі це вона про тебе…

Еліс. Серйозно. Гараздоньки поговоримо при зустрічі. 

Брігель. Згода. 

– У нас тут знахідка, – сказала я пройшовши всередину, – але це ще не все…– зробила паузу, а тоді тихо промовила, – я бачила його ім'я серед випускників у Архіві з Перевернутого світу Сновидінь, але у цій реальності його немає. 

Усі завмерли дивлячись то на мене, то на коробку в руках Реджі і ніхто не знав що говорити. 

Адже, що тепер робити з правдою, яку ми маємо. Тепер точно відомо, що він старший за нас і не на рік, а на більше. 

Але зараз мене усе ж більше цікавили саме записи. 

Він хотів аби ми дізналися все як є чи навпаки заплутати ще більше

Ця історія і справді перестає бути звичайною, хоча знаючи кожну з її авторок я й не сумнівалася в зворотньому. 

Ми розклали зошити і почали перечитувати у пошуках якоїсь важливої інформації. 

Саме у цей момент прийшов сам винуватець цього всього. 

–  Ші Йоне сонбе? –  підвела здивований погляд Кора, яка побачила його першою, –  ви рано. 

–  Прочитали? –  запитав, проігнорувавши питання, сідаючи на вільне крісло. 

Зараз він виглядав аж занадто розслаблено, наче той, хто завершив якусь важливу справу, яка не давала йому спокою багато років. 

Ніхто не відповів. 

–  Хьоне, хто ви такий? –  нарешті запитав Томас, його погляд був таким, якого у нього ніколи раніше не було. 

–  Ви збожеволіли, сонбенім? –  в свою чергу додала Флав. 

–  А ким ти хочеш аби я був, –  тихо відповів він, – я насправді можу бути будь ким, – завершив він якось засмучено, –  і ні, агассі, що ж поганого у тому щоб відкрити правду?