Розділ 22. Помах метелика.

Відчуття, наче щойно був змах метелика. Той самий, який може спровокувати ураган чи що там на іншому кінці світу. 

Не знаю, що я щойно зробила, але здається мій вибір може привести до настільки неочікуваних наслідків, що мені було страшно. 

Ця історія мала ж бути простою романтичною комедією, то чому мене не покидає думка, що ми повільно але впевнено наближаємося до трилера чи детективу. 

А може жодної романтики узагалі не було і я просто помилилася? 

Лисиця. Зібралися якось четверо авторок писати романтику…

Тесс. Тільки одна спеціалізується на сюрреалізмі, і яку вічно заносить на поворотах. 

Асін. Інша на системі. 

Еліс. Третя на магії. 

Тесс. Асін. Еліс. На тебе вся надія Лис. 

Лисиця. От поясніть мені чому ви люди, а відчуваю емоції я. 

Тесс. Моя тінь у відпустці. 

Лисиця. Шкода мені подобається Ліре. 

Тесс. Бачу тобі захотілося випити чаю зі склом( моя Тінь відповідає в книгах за сумні моменти, тому її інше ім'я буквально чай зі склом) 

Тесс. Боже у мене ще й на цьому моменті заграло Trouble coming

Асін. О, ні. Висновок, ми надто депресивна компанія для таких книг. 

Тесс. Ні, завдяки вам вона ще якось тримаєтся. 

Я вас чую авторки! Дякую, заспокоїли. Їх послухати, то у мене асоціація з поїздом який має зійти з рейок. 

Тесс. У сенсі, як ти могла почути? Вибач, але я використаю своє право Авторки. 

Я з подивом побачила золоті літери, які вже колись з'явилися переді мною. Тоді, коли ми рятували Брі. 

І там було лише одне слово “Забудь” 

Про що я щойно думала? Що я щойно бачила? А точно, що ця історія більше схожа на трилери, але я повинна була здогадатися. 

Завдяки Брі я могла познайомитися з книгами Еліс і знала, що все просто не може бути, а особливо, коли, щоб написати книгу зібралися такі непересічні особистості. 

Тепер лише молитися, щоб зі мною усе було гаразд. 

Та для початку я повинна діяти. 

Зістрибнула з вікна, на якому саме вмостилася і взявши телефон зі столу вже хотіла написати повідомлення Брі, коли побачила що мені хтось щось надіслав з невідомого номеру. 

Текст був корейською і я завмерла від того, що там було. 

“Привіт

Я не хочу аби ти подумала щось погане, але я лише хочу аби ти не повторила мою долю. Я зараз в Україні і можу зустрітися з тобою."

А тоді мій телефон впав на підлогу і я голосно закричала від того чиє імя там писалося. 

Цього не може бути. 

Цього просто не може бути. 

Тесс. Та що там? 

Фіоно. Не важливо, це лише моя проблема. 

Я відчула, що починаю втрачати свідомість, але мені не можна. Якщо я заплющу очі мене вже не врятувати. 

Тесс. Тримайся. 

У моїх руках сам собою з'явився інгалятор. Я вдихнула повітря і поволі почала приходити до тями. 

Цікаво я б померла якби авторка не писала б моя історія. Чи якби не книга я б не пережила такого взагалі? 

У будь якому випаду я підняла телефон і відписала. 

“У нас немає нічого спільного. І останнє, що мене цікавить це зустріч з тобою” 

Полегшено зітхнула я змогла, а тоді зі спокійною душею вкотре заблокувала номер цієї противної людини. 

Як вона сміє мені писати після того, що зробила колись давно. 

Після цього нарешті зателефонувала Брі. 

– Привіт, хотіла б дещо тебе попросити? – сказала я. 

– Щось трапилося? – одразу зрозуміла вона, бо мій голос звучав ще трохи хрипло. 

– Нічого, одна набридлива особа нагадала про себе, але я її послала в Тартар, де їй і місце, – зазначила спокійно. 

– Ох, і що вона з тебе досі хоче, – обурилася вона. 

– Проїхали, – зупинила її, – ти ж бачила книгу з випускниками у Перевернутому світі, не знаєш чи був там Ші Йон? – обережно поцікавилися. 

На мить в слухавці запанувала мовчанка, здавалося, наче вона обдумує якесь виправдання. 

– Не певна, – нарешті відповіла вона, – я перевірю, коли буду в Архіві. А навіщо тобі це? – тим же тоном, що я раніше перепитала вона. 

Це було дивно й неправильно. Ми наче перевіряли скільки кожна з нас знає і це засмучувало. Відколи ми маємо приховувати щось, а не казати прямо як є. Уся ця ситуація втомлювала мене. 

– Ші Йон знає Тіффані, тільки під іншим іменем. 

Брі знову нічого не відповіла, але цього разу пауза була коротшою, а ще я почула шурхіт сторінок. 

– Ох вибач, я тебе відволікла…– почала було я відчуваючи себе дещо винною, може я дарма так відреагувала. 

– Фін, а якби він попросив мене організувати їм зустріч, щоб ти на це сказала? – ошелешила вона мене неочікуваними словами. 

Її голос звучав дивно глухо і я не розуміла чому це так. 

– Гадаю його цікавить мертвий 23 випуск, – відповіла я їй в тон, усвідомлюючи таку просту відповідь. 

Про нього в Академії не залишилося жодних згадок. 

Усі просто знали, що він існував, але ніхто уявлення не мав, що саме тоді трапилося. 

– Я пошукаю для тебе, – нарешті порушила тишу Брі. 

– А так дуже дякую тобі, – відповіла усміхнувшись і наче нічого й не сталося додала, – до зустрічі в Академії. 

– До зустрічі в Академії, – у тон мені відповіла. Краще не торкатися цієї забороненої теми. Так буде безпечніше для всіх нас.