Частина 1. 3. Мертвий 23 випуск. Розділ 21. Тільки не це!

Томас

Тесс. Як давно його не було. 

Лисиця. Це точно, я вже засумувала за ним. 

Асін і Еліс. А то все Фін і Ші Йон

Тесс. Нічого скоро буде Томас, Ші Йон і Флав. 

Лисиця. От за цими я готова спостерігати вічно. 

Асін. Це ти зараз відсунула гг на другий план?  

Цього разу ми обрали найбільш людне місце у якому й так усі завжди тусувалися аби викликати менше підозр. 

Дехто з наших були здивовані, деякі підтримали ідею, бо заховатися завжди найкраще на найвиднішому місці. 

– Мене так колись Брі годину шукала, – поділився Реджі, мабуть тією самою ситуацію про яку він мій їй кожного разу пригадувати, – здогадайтеся, де я був? 

– То треба було відкликнутися. Серйозно ти не кіт фамільяр, а просто лінивець, – буркнула вона, – на ліжку він спав, тільки під пледом, – пояснила усе ж. 

Таким чином ми робили щось схоже, усі були впевнені, що ми просто вчимося. 

– Вдалося з'ясувати щось нове і чи вам хтось писав? – поцікавився я шепотом. 

На щастя тут шуміти не можна було, саме тому я й обрав це місце. 

Окрім Архіву, в який потрібна була перепустка від професорів за великі заслуги перед Академією прості смертні могли перебувати у відкритій бібліотеці. 

Насправді вона була навіть краще за перше. Тут були облаштовані більш зручні місця для читання, значно світліше і не було тієї атмосфери, яка завжди була в Архіві. 

Якби це пояснити, наче тобі чітко хотіли вказати на, що ти там непроханий гість, який повинен швидко усе зробити і забиратися. 

Але чомусь серед усіх моїх знайомих лише я відчував це. Інші могли стирчати так годинами і хоч би що, а я брав потрібні матеріали, швидко переписував і йшов. 

Еліс. А о це вже цікаво. Томас знає все, хоч і не усвідомлює до кінця. 

Тесс. Тоді зробимо це ключовим в Перевернутому світі…а хоча ти ж цю книгу вже…

Лисиця. Не повіриш, але у нас вона також незавершена. 

Тесс. Тоді можемо розраховувати одна на одну. 

– Земля викликає Томаса, – помахала рукою Флав, – я тут хотіла тобі цілий трактат виголосити, а ти нуль уваги, – вдавано образилася вона. 

– Вибач, то що там у тебе, – тепер мій погляд був повністю зосереджений на ній. 

 – Я дізналася, що він шукає в Архіві? – самовдоволено зазначила вона і я здивовано подивився на людину, яка жодного разу там не була. 

– Ти вкрала перепустку? – запитав прямо. 

– Ти зовсім у мене не віриш, – сказала вона відвертаючись. 

І почала щось дивитися на своєму ноутбуці, ніби я тепер втратив для неї хоч якийсь інтерес. 

Ну а що я ще мав подумати? 

– Ляпнув не подумавши. Просто…

– Я зрозуміла. Це записи про події, які відносилися до 23 випуску академії, – ошелешила вона усіх нас новиною. 

Ми переглянулися мовляв – жартуєш? Ніхто достеменно не міг сказати, що тоді трапилося. Єдині люди, які могли знати правду це викладачі, а особливо наближені до ректора. 

Але запитувати у когось з них було б майже самогубством, тобто могло б дійти до виключення, тому й залишалося шукати інші шляхи. 

– Чому він одразу б не запитав у лікаря Фарізе? – здивувалася Брі, – чи в Трактувальнці. Невже вони не ладнали? 

– І справді, – погодилися з нею Реджі і Дельфі, – вони ж могли б пояснити усе навіть краще. 

– Так, давайте не забувати про нашу основну мету, ну цікавиться людина мертвим випуском, то що вже, – хотів було заперечити я, адже братися за цю справу не хотілося. 

Серйозно розкопування таких таємниць ніколи до добра не доводить, а найгірше, що ми можемо повторити їхню долю. Лише цього разу назва зміниться на  мертвий випуск. 

А я цього надзвичайно не хотів. 

Спочатку запанувала мовчанка, а потім усі не змовляючись почали щось записувати. 

Невже голосування. 

Так само мовчки мені передали листочки і я почав швидко їх розкладати. На щастя більшість була проти, то ж можна було видихнути з полегшенням. 

Ми й не помітили, коли в бібліотеку зайшов той, хто зараз мав бути зовсім в іншому місці. То ж дівчата переконалися, що він має бути з Фіоною. То чому зараз він направлявся у наш бік. 

Усі почали швидко все складати, аби він не встигнув побачити, що насправді ми робимо. 

Перемикали вкладки на нейтральні і робили це неспішно, але так, щоб встигунти. 

І все ж цього виявилося недостатньо. 

– Я хочу доєднатися! – заявив він спершись на стіл і віддихуючись. 

Здавалося, наче він пробіг декілька кілометрів і зараз він виглядав не так як завжди. 

Його звично ідеально зализане волосся розтріпалося, а деякі пасма прилипли до чола. Піджак він скинув, а верхні гудзики на сорочці були ростебнуті. Очі затуманилися. 

Може він збожеволів або ж ми зробили це першими. 

Хоча колективної шизи не існує ж…

Усі подивилися на нього так само вражено, не розуміючи, що за сюрреалізм зараз відбувається. Брі навіть перевірила чи не спить, щоб переконатися у тому, що це правда. 

– До Операції врятувати Фіону, – прошепотів він. 

– Але ж вона проти тебе, – здивувався я. 

– Тому я це й роблю, – відповів він твердо і впевнено. 

І все ж його погляд зараз був дивним. Та й сам він…

– Яка умова? – одразу зрозумів, що він це робить не з доброти душевної. 

Він зітхнув, а тоді обернувшись до Брі вимовив, наче божевільний. 

– Путактереімніда, організуй мені зустріч з Феліцією, – попросив він майже благально. 

– З ким? – не зрозуміла. 

– Тобто з Тіффані О Рейєрс, як ви її називаєте, – пояснив він уже більш звичним тоном, – і за це я допоможу вам всім і розповім усе, що ви захочете знати. 

Я повернувся до Брі і вона кивнула. 

– Згода, хьон. 

– Дякую, Томасе ссі, – щиро всміхнувся він. 

А я ще досі не міг повірити у те, що почуте правда.