Роділ 19. І знову невдача

Фіона

Як то кажуть минав один день минав другий, але я так і не поставила те питання, а потім і сама почала про нього забувати. 

Та й здавалося мої друзі теж забули про те, що вважали Ші Йона підозрілим. 

Принаймні, на перший погляд не робили якихось дивних дій як раніше або ж просто змінили стратегію. Ця теорія теж мала право на існування. 

Хоча…

– Раночку, Фіоно, хьон, – тепер Томас вітався лише так і виглядав при цьому цілком доброзичливим. 

– І тобі привіт, – відповідав той спокійно і без звичного невдоволення. 

Я лиш кивала у відповідь від того, що була повністю збита з пантелику. 

Якщо раніше це звучало якось награно і нещиро, то зараз ці двоє здається точно стали друзями. 

У вільний від пар час я або працювала над персонажами з Томасом або вчила корейську з Ші Йоном. 

– Ви збираєтеся поїхати в Корею? – поцікавився одного разу він. 

– Просто хочу дивитися дорами в оригіналі, бо українською не всі є з субтитрами і в нормальному перекладі. А от озвучку я терпіти не можу, – відповіла чесно. 

– А он воно як, – протягнув він і додав, – а чому таке ставлення до озвучки. 

– Мені подобається слухати мову як вона є, – пояснила і продовжила уважно вивчати його записи для мене. 

Тому наступну годину я розпитувала про те, що вживається коли і як. В цілому я наче все розуміла, але мені весь час було страшно помилитися. Хоча, якщо подумати читання давалося мені легше, аніж говоріння. Не сказати, що я розуміла усі слова, але подумки більш менш виходило. 

– Не погано, – виніс свій вердикт Ші Йон, – ви швидко вчитеся, Фіоно ссі. 

– Я буду старатися ще краще, Ші Йон сонбе, – з завзяттям сказала. 

Він ледь всміхнувся і підійняв руку, а потім одразу опустив і я так і не зрозуміла, який саме жест мав бути. 

Але авжеж він перебільшує – яке там швидко, я половину слів забуваю, згадую, а потім забуваю, що я їх знаю. 

Тижні пролітали швидко і здавалося, наче були одним днем. 

– Я розумію, що це ваш останній рік, але будьте добрі бути уважні на парах, – зробив зауваження дракон( Сильфід) коли всі навіть на Артефактах виглядали так, наче не розуміли, що тут забули. 

Написавши тему на дошці він обернувся до нас і сказав. 

– Я теж не хочу тут бути, але вже переживіть якось. 

Першою не втримался на диво Дельфі, закривши рот долонею вона засміялася, далі це зробив Томас, а після нього реготом заповнилася вся аудиторія, знімаючи залишки апатії. 

Професора Сильфіда, що підмінили, що він дозволив собі щось таке сказати. 

– Що ж якщо ви вжили поговоримо про артефакти. Отже, щоб зробити той, який допомагає відрізнити сон від реальності потрібно, – він з очікуванням і додав, – хтось крім панни Брігель і панни Терези? 

Ці двоє були найкращі у цьому предметі, перша бо їй справді це подобалося, інша ж у всьому мала бути ідеальною. 

У аудиторії запанувала мертва тиша. І все ж якщо ніхто не відповість у всіх буде автомат не допуск до практичної. 

Тесс. Бідося наша. Слухай. Він має бути круглою форми, щоб сила йшла циклічно. Зробити його найкраще зі срібла бо він найкраще проходить крізь реальності. Тканини не потрібно а нитки мають бути зелениного, бажано салатового відтінку і рожевого, навхрест, як ті, які йдуть зв'язними, тобто як реальність і сон. 

Я навіть не здивувалася, коли почула це повідомлення, тільки підняла руку і пояснила усе, як сказали мені. 

Професор Сильфід ледь усміхнувся, а тоді відповів. 

– То я знову став свідком подій з книги. А ви головна героїня я так розумію? – сказав як завжди з легким сарказмом. 

Я ж лише здивовано подивилася на нього. 

– А як ви зрозуміли, що мені хтось допоміг? 

– Бо ви говорили, наче під диктовку, а людиною, яка нещодавно мене про це запитувала була ніхто інша як та, що вам щойно все сказала, – пояснив він спокійно і без роздратування. 

Я ошелешено кивнула від того, що професор знав навіть більше за мене і вже хотіла сідати, але він зупинив. 

– І що ж потрібно зробити аби цей артефакт став діяти?

Я скривилася, розуміючи, що відповідь не маю. 

Тесс. Передай йому вітання. Він має бути прозорим, а ще…попіл. Всередині артефакту. 

– Вона передала вітанням, – зі щирою усмішкою сказала і надала пояснення. 

– То вона пам'ятає, – відповів, наче ні до кого не звертаючись, а тоді дозволив мені сісти, хоч і сам виглядав дещо розгубленим. 

Здається, щойно відбулося щось таке до чого він і сам не мав пояснення. 

Після цього пара усе ж проходить як завжди ми записуєм детальні пояснення, які потрібні будуть в майбутньому для практичної роботи. 

Наступна йде улюблена для мене і Томаса, а саме руни. Вони й зблизили нас, коли ми знову зустрілися вже в Академії після того як деякий час не бачилися. 

Сьогодні я сідаю поруч з ним, бо одразу після неї у нас йде вікно, тому ми мали продовжити створення персонажів. 

І якщо ви думаєте, що він зжалився і прийняв мої ескізи то ні – цього разу теж відмовив. Бо ці для нього бачте були занадто. 

Інколи мене справді дивує, що він може бути й прискіпливим. 

Я відкриваю пенал, щоб дістати потрібні інструменти, для них мали бути спеціальні і не будь які і найчастіше ми займалися різьбою по дереву. 

Уважно слухаю професорку, бо це дуже важливий предмет і якщо пропустити, хоч якусь деталь потім може нічого не вийти. 

Ієрогліфи для мене навіть в японській чи китайській мові усе ж були простіші для малювання. Натомість у Томаса усе завжди виходить швидко і з першого разу. Бачити його таким зосередженим можна лише в двох випадках. І саме цей був другим. 

– Кожного разу, коли ти так на мене дивишся я починаю думати, що подобаюся тобі, – каже він без задньої думки, навіть не відриваючись від роботи. 

– Просто це незвично, – буркнула і відвернулася від нього.