Розділ 19. 1. Ким мав працювати Ші Йон!?

Тепер потрібно швидко дістатися місця зустрічі, бо виявляється часу залишалося не так і багато, то ж варто було поспішати. 

Вийшовши на вулицю я одразу пошкодувала про свій вибір одягу. Якось надто задушливо гаряче, мала ж бути нормальна погода. Може повернутися і перевдягнутися, але тканина не погана, то може й пронесе. 

І саме в той момент, коли я вже майже дійшла почалася злива. Вже роздумувала як мені йти далі, як побачила над собою парасольку. 

Підвела погляд і ледь усміхнулася. Цікаво скільки ще дорамних сцен я переживу поруч з ним. 

– Анньйон, Ші Йоне сонбе. 

– Анньойн, Фіоно ссі. 

І запитав про те чому я не взяла з собою парасольку, якщо мав йти дощ. 

Узагалі тоді я все ж повернулася назад і змінила одяг. Вибрала світлий топ, широкі штани і кофту з каптуром на випадок, якщо не пощастить застати дощ. 

Але й думки не виникло, щоб взяти цю річ. Навіть не пам'ятаю, де вона в мене лежить. 

– Просто у нас в Україні не такі зливи як в Кореї. Достатньо мати щось з каптуром і більш менш водонепроникною тканиною, – написала я в перекладачі, бо знала, що зараз половину слів переплутаю. 

Я знала багато чого, але як прийшла черга говорити зрозуміла, що вже ледь не все забула. І як можна так вчити? 

– Крохкуньо. Кіром чега хансанг качжиго танігіль чальхеннейо. 

Я ледве приховала свій здивований погляд, щоб він не здогадався, що я нічого не зрозуміла. Так перше має означати ясно, останнє пощастило. Тоді, о точно тоді я…Тепер треба взяти до уваги, що корейські речення йдуть з кінця. Тобто, ясно, тоді вам пощастило, що я…може завжди бере її з собою. 

Ну принаймні не запитала морагу і на тому молодець. 

Тесс. А рубрика називається “Вчимо корейську разом з Фіоною” Але серйозно…мені так сумно розуміти, що я це вже знала, а тепер як та Фіона і то гірше. 

Еліс. Коротко про наше захоплення чимось. 

Тесс. Бо я дурна потрібно було швиденько все вивчити навіть на дуолінго, а не тягнути гуму…а тепер мені нудно. 

Лисиця. Мене більш дивує, що ти почала її розуміти. Ну в сенсі всі ці ієрогліфи відразу ж 

Тесс. Не японська чи китайська ж, то що там вчити. 

Проблема залишалося у тому, що я не знала як відповісти. Та вистачить

– Не, канда. 

Він кивнув і ми пішли вулицею. Якщо подумати хіба схожа сцена не була, коли ми зустрілися вперше. 

– Кенчана? – запитав Ші Йон раптово. 

Я здивовано подивилася на нього, а тоді згадала, що трапилося декількома годинами раніше. 

Сказати чи ні? 

Можливо на краще пояснити. 

– Томас стався. Томас-ка... This кве-ссекі спитав мене, чіоахайо? Наче чаннан іссойо!Мічоссо. Оттоке?! 

І тільки сказавши зрозуміла, що в мене одне слово корейське інше англійське, а ще й українські. 

Айгу. Та здавалося Ші Йон усе зрозумів і лише ледь всміхнувся, наче усе йде за якимось його планом. 

– Анійо? – запитав він дещо здивовано і хоч це було одне слово я зрозуміла, що він питає про те чи це не так. 

– Чінгуєйо! – обурено заперечила я, маючи на увазі, що він мені лише друг, а тоді розуміючи, що сказати все одно не зможу почала швидко друкувати. 

Так зараз значно простіше. 

“Вибачте Ші Йоне сонбе, але ви ж точно ви, а не хтось типу Тіні Томаса, бо щось надто ви в його інтересах дієте, ні?” 

– Мян мян. Не хотів вас образити більше не буду щось таке питати, тому за це я чесно відповім на одне ваше, – сказав зі щирим розкаянням в голосі. 

Принаймні це одна й та сама людина і на тому дякую. Хоча не думаю, що авторка двічі використала б один і той самий прийом у тому ж циклі. То ж я просто даремно хвилювалася. 

– Чьоне мо хадон сарамі осойо? (Тоді яка у вас була професія до цього?) – запитала те, що давно мене цікавило. 

– Оттоке сенкакхэйо? Він на мить задумався і мабуть вперше за час нашого знайомства лукаво усміхнувся, мабуть, думаючи, що я ніколи не здогадаюся. 

Що я думаю? Кожного разу, коли я дивилася на його бездоганний стиль і ідеальну ввічливість здавалося, наче він щойно прийшов зі зйомок романтичної дорами. Або ж він айдол чи модель, але гадаю я помиляюся. 

– Шоу бізнес? – запитала чисто для галочки і він заперечно похитав головою. 

Ми зараз саме прийшли в кав'ярню то ж якраз можна було спокійно говорити, а головне не бути на вулиці, де злива й не думала припинятися. Мабуть, це затягнеться на довго. 

От блін, а професії я краще знаю англійською. Ну та й фрестінг, але ні треба згадувати я ж вчуся. А якщо шукати легші шляхи аби не йти важчим, то який у тому сенс буде. Дорами дивилися – маєш згадати.

– Юридичний, – усе ж записую, бо ніяк не можу пригадати слово. 

І знову заперечення. 

А точно

– Бансон-ін? ( ведучий програм)Кіджа?( репортер) 

– Аньйо, – наче знущається з мене він. 

Та скільки ж можна. О а що якщо це

– Кьончхаль? – запитую, хоч для мене це звучить не реалістично, але що якщо Ші Йон і справді мав працювати в поліції. 

Якщо подумати це цілком співпадає з його характером. Хоча зі шкідливості варто було б запитати чи він не мав бути

– О або торгівля, підприємництво чи щось таке? – не втрималася і таки написала ще й це.

– Кьончхаль, – підтвердив він перший варіант. 

Шкода, а я саме хотіла пожартувати ще й над тим, а чи часом він там не чеболь у якомусь там поколінні. Але про це я мабуть так і не дізнаюся. 

Тепер потрібно думати над спеціальностями. 

– Здаюся, – поклала руки на стіл долонями вверх. 

– Профайлер, – відповів він на диво українською, бо я могла б зрозуміти якби це була не вона. 

А тоді до мене повільно почав доходити сенс сказаних ним слів. Чекайте…профайлер це ж той який складає психологічний портрет злочинця? 

Я ледь не вдавилася своєю кавою, яку саме вирішила випити, мені потрібно було докласти зусилль аби не виплюнути її назад від здивування.