Розділ 11. Коли оживає легенда

Селестра не змінилася. Вона не стала раптом кращою лідеркою і говорити більше не почала, але вже не так сторонилася. 

Сьогодні ж ввечері мало відбутися найважливіше ми мали потрапити в місто, а для цього потрібно було віднайти ключ, який би нас туди провів. 

Я вже хотів взяти роль організатора на себе, але вчасно себе зупинив, потрібно сказати, щоб це виглядало у моєму стилі. 

Тесс. Хтось з вас, я забула як це має бути?

Лисиця. Гараздечки, бідося наша. 

Асін. У нас не такий склад мозку як в вас праві. 

Еліс. У нас уяви більше ліві. 

( Вони говорять про номери реальностей непарні рахуються як ліві, а парні як праві. Також у перших реальностях розвиваються технології, а в других – магія) 

– Я з сестрою, – натомість сказав я зовсім неочікуване, – а ти Флав навіть на крок до неї підходить, – буркнув я згадавши сон. 

– Складається враження, що ти думаєш, що мені подобається Терза, – сказала вона з хитрою усмішкою. 

– Як я колись тобі казав у її бік можеш навіть не дивитися, – категорично зазначив і обернувся до сестри, яка сиділа навпроти. 

– Гаразд я буду з Фіоною і Ші Йоном сонбе, – промовила вона і ледь стиснула пальці за спиною. 

Що означало я слідкуватиму за всім для тебе. 

Чудово. Вона точно чудово впорається з завданням. 

– Тоді можна й нам з вами, – сказав Реджі підводячись зі свого крісла. 

А ось це було несподіванкою, як це так, що цей нахабний котяра не використав можливість побути наодинці зі своєю дорогою Брі. 

– Гаразд, – на диво першим погодився Ім, – ще хтось чи вже всі. 

– З вами більш ніхто, – сказала Інна, – ми будемо з Корою і Сіетлом. 

Залишалася лише новоприбула трійця і якщо Селестра вже свій вибір зробила, то Дельфі і Арвін досі стояли в роздумах, нарешті обдумавши все вони нарешті відповіли. 

– Ми окремо, – і одразу ж вирушили, наостанок сповістивши де вони будуть, якщо потрібно буде швидко знайти. 

– Я хочу дослідити другий поверх, – сказала Фіона рішуче. 

– Тоді ми вулицю, – і слова не дала видати Селестра. 

– Нам залишився перший поверх, – сказала Інна. 

Тепер залишалося розділитися і зрозуміти, що ж саме нам хотів сказати цей будинок. Селестра першою вирушила на вихід, мабуть не хотіла надовго залишатися з іншими або ж хотіла швидше почати і завершити. 

Нам знадобилося багато часу на пошуки, аж поки не прийшло повідомлення. 

“Картина, яка відрізняється від інших” 

І саме тоді, коли ми зібралися на потрібному місці годинник пробив північ. 

– І що робити далі? – запитала Фіона невпевнено. 

Кора усміхнулася і доторкнулася рукою до картини і ми з жахом побачили як її затягує всередину. 

Дельфі і Брі ступили слідом. 

– Йдіть, я стану вашим провідником, – сказав Реджі запнувшись на місці. 

Він хотів побігти вслід за ними, але хтось і справді мав залишитися. Один за одним всередину заходили інші, а я все не наважжувався зробити крок всредину. 

Я ж перший це запропонував, а тепер понад усе на світі мені не хотілося туди йти, адже здавалося мав побачити щось жахливе. 

– Чого стоїш, кого чекаєш? – буркнув Реджі, а тоді зробив те, що я від нього ен очікував. 

Підійшов ближче і підбадьорливо сказав. 

– Ти зможеш, Томасе. 

– А ти виявляється можеш бути нормальним, – відповів я. 

І зробив крок ближче. Картина була звичайною, на перший погляд, але якщо придивитися вона, наче світилися. 

Власне часу на це не було я доторкнувся до неї і одразу ж про це пошкодував. Здавалося наче мене хотіли перемолоти на м'ясорубці не менше. За відчуттями це було так, що мені здавалося, наче мене знудить щойно я опинюся на твердій землі. 

“Досить” 

“Скільки вже можна” 

“Коли ж це все завершиться” 

І інші також страждали так само, чи це лише мені так не пощастило. В якийсь момент я здавалося зовсім перестав себе усвідомлювати і дозволив цьому потоку вільно нести мене куди йому заманеться…

– …ви мене чуєте? 

Поволі я спробував сфокусувати свій погляд на співрозмовниці, але це було складно. Я не розумів, ані хто вона така, ані чому кличе. 

– Наші імена назвали, час заходити? – з образою сказала вона і у цьому тоні я з полегкістю вловив кому він належав. 

Фіона тут, отже можна відчути себе спокійніше. 

– Так, прошу мене вибачити. 

Двері перед нами були прочинені і ми ввійшли в залу сповнену людьми, серед яких я так і не зміг побачити знайомих. І де вони завіялися? 

А далі я став свідком того, як творилася історія.