Розділ 9.2. Мама хвилюється за мене?

Хоча у такий прекрасний день не варто згадувати дурниці і те, що давно пройшло. Вони ж тепер не мали для мене значення, та й самі дзвонили рідко. От навіть зараз лише тато привітав мене, а мама…

Я з недовірою в очах подивилася на екран. 

Одну мить, наступну і не могла осмислити побачене. Це здавалося чимось надто незбагненним і позбавленим найменшого сенсу. 

Ця людина не могла мене привітати і на цьому варто було й завершити.

Я поклала телефон на стіл і вже хотіла закрити додаток, не повертаючись до цього.  

–  Що там? –  запитав Томас, примостившись поруч, –  ти ба, які люди! –  вигукнув він і в цій тиші це прозвучало голосніше, аніж він планував. 

У мить поруч заявилися Флав і Інна з Брі, вражено дивлячись на повідомлення. 

– Хоч би вона у тебе потім гроші не вирішила попросити, –  тихо прошепотів Реджі, який завжди вмів ходити тихо. 

–  Та ну не наговорюй. 

Брі ледь вдарила його в плече за такі слова. Але це було цілком звичайне привітання. Скільки б я там не шукала чогось прихованого. 

Скільки б я не перечитувала речення за реченням, прискіпуватися було ні до чого. 

Не хотілося лізти з наїздами, але просто було надзвичайно цікаво дізнатися причину такої дивовижі. 

“Я її привітала, а їй ще щось не подобається” 

“Мені все подобається просто не розумію чому вперше за не знаю скільки років!?” 

– Щось трапилося? –  почула питання Ші Йона і вже хотіла відповісти, але це зробила Флав. 

–  Її мама привітала, –  сказала вона тихо і з якоюсь приреченістю. 

Ші Йон здивовано подивився, мовляв, що у цьому незвичного. А тоді його осінило і він тихо перепитав…

– Це через молодших, невже ваше день народження справді не святкували? –  його тон сповнився роздратування і обурення такій ситуації. 

Я лише промовчала, не хотілося підтверджувати очевидне. 

Він взяв телефон з моїх рук і вчитався у текст повідомлення. Наче там справді можна було дізнатися щось нове. 

–  Боюся помилитися, але здається вона й справді хоче примиритися з вами, Фіоно ссі, –  тихо промовив сівши з іншого боку від Томаса. 

Той зміряв його зацікавленим поглядом і ми водночас обернулися з однаковим питанням. 

–  І як ти це визначив? 

Це не могло бути правдою? Гаразд, вона випадково вирішила мене привітати, але помиритися…що за маячню він зараз говорить? 

Я вже хотіла сказати усе що про нього думаю, але стрималася. Це не відповідатиме, тому якою я є. 

Він ледь усміхнувся, мабуть, така наша реакція була для нього кумедною або він зробив якісь свої висновки. 

Але за його поглядом більше зрозуміти неможливо було. 

– Це ж зрозуміло, – сказав він твердо, – ось тут вона пише, що подивилася на календар і там була обведена дата. Якби їй було байдуже вона б цього не зробила.

Тесс. Ось тут я зрозуміла, що вся моя фантазія у вітаннях завершується на щастя здоров'я і всього найкращого і миру в Україні. 

Лисиця. А здійснення всіх мрій? 

Асін. Я тебе прошу краще вже щоб тобі завжди щастило з фінансами. 

Еліс. І дива траплялися. 

Тесс. Зібралися якось жанри фентезі і фантастика. 

– Та невже. Вона справді обвела таку незначну дату…– почала було я, але Ші Йон зупинив мене ледь торкнувшись руки. 

– Можливо ви завжди були для неї важливими.

Я ледве стрималася, щоб не розсміятися. Як він може говорити ці слова з такою впевненістю, наче точно знає. 

Та я пережила надто багато, щоб щиро у це не вірити. 

– У вас є молодші брат чи сестра? – запитала натомість серйозно. 

Він вже хотів заперечити, але потім кивнув. 

– Так є, – склав руки він, – Гадаєте, що я хочу зменшити вашу проблему, але як не мене це ви її перебільшуєте, – вперше крижаним тоном сказав він, – а тоді додав, – Не забувай добре їсти і вчасно лягати спати. Зі святом тебе ще раз, – процитував він і повернувши на обличчя посмішку попростував до озера. 

Я ж здивовано дивилася йому вслід. 

Я думала, що ця фраза була лише для галочки. 

Потім подивилася переписку раніше і побачила те на що не зважала раніше, будучи надто переконаною у власній думці. 

Тепер я відчувала себе винною за те, що сама завжди реагувала колюче і ніколи навіть не робила спроб покращити стосунки. Мабуть, так було легше. 

“Мамо, ти ж не смертельно хвора?” 

“Ні, просто згадала скільки часу не хвилювалася за тебе. Скільки часу гадала, що моя донька достатньо доросла, щоб впоратися зі всім самотужки. Вибач, Ксеніє, тобто Фіоно”

Я не стрималася і розплакалася. Невже вона пише правду, невже вона каже це не просто так, а тому що справді так думає. 

Зірвалася з місця і швидко побігла в дім.

Мені потрібно у свою кімнату, щоб все обдумати. 

Святкування усе одно підходило до кінця, то ж можна й піти. 

Але я не знала чи радіти мені від такого повороту подій чи навпаки відчувати тривогу. 

Я ж досі не знала чи правда це, але так хотіла сподіватися? 

Асін. І тут сімейна драма. 

Лисиця. “Виймає серветки” 

Еліс. “Просить собі” 

Тесс. Вже й мені тоді. Але взагалі я думала вона тут довше буде тягнутися. Та й навіть я не знаю чи можна їй довіряти.