Розділ 9.1. День народження може бути інакшим?

Я відчула наче тону. Безрезультатно старалася вибратися, та у мене не виходило, хоч плавати я вміла чудово. 

Нарешті мені вдалося вдихнути повітря і я розплющила очі. 

Затишна кімната у мінімалістичному інтер'єрі. 

Та все ж сон досі не давав про себе забути. Згадала промовляння якому мене вчила бабуся. 

– Куди ніч туди й сон, – прошепотіла я поки дихання не прийшло в норму, а серце почало битися спокійніше. 

Пішла на кухню аби випити води. Усі ще спали, то ж я могла побути сам на сам із собою. Ранкова тиша заспокоювала. 

Тут було так спокійно, що я поклала голову на руки і там і заснула. 

Коли я знову розплющила очі за вікном вже світило сонце, а на годиннику була десята година ранку. Мене хтось турботливо вкрив пледом, і тепер залишалося лише здогадуватися, кому дякувати? 

Сніданок теж вже був готовим без мене і зовсім нікого поруч. Подивилася на телефон і згадала, що саме сьогодні моє день народження. Отже, вирішили щось приготувати. 

Не в найкращому вигляді я була, тож потрібно виправлятися. 

Поспішила наверх і почала переглядати, який одяг можна обрати. 

Ерл Флав. Не запізнюйся, ми чекатимемо тебе, але спочатку знайди свої подарунки. 

Саме у цей момент прийшло повідомлення від подруги, а за ним одразу наступне від Інни. 

“Ми з дівчатами підготували образ для тебе. Приймеш?”

Відчула як думки про сни як рукою зняло, бо зараз у мене було значно важливіше завдання – квест. 

Я ніколи нікому не казала, але мені справді подобалися такі головоломки. Цікаво звідки вони дізналися і хто це вирішив, а ще…наскільки багато часу це займе. 

Вирішила зайти в кімнату Інни, щоб перевірити і справді знайшла гарний пакунок і записку. 

“Спочатку ми хотіли слідувати твоєму образу, але може хоч одного дня ти спробуєш щось інше. Знаєш, дозволь собі бути неідеальною, хоч один день в році. Це наш перший подарунок” 

Я з цікавістю вийняла одяг і завмерла. Худі і штани. Я не можу таке одягнути це суперечить моїм принципам. 

І все ж…

Можна хоча б спробувати, бо я й справді надто звикла до своєї ідеальності. 

Одягнула і здивовано витріщилася на себе у дзеркало. Мабуть, я була з тих людей на яких і мішок з картоплі буде дивитися як дизайнерська сукня. 

Фіона. Я знайшла. Це незвично, але наче й не погано, але що робити далі. 

Томас. Якщо ти питаєш, отже на кухні ти не шукала. 

Фіона. Я чомусь навіть не подумала. 

Швидко спустилася вниз і почала уважно дивитися де б могло щось лежати. Спочатку перевірила усі поверхні і полички, а потім почала відкривати і шухляди, хоч сумнівалася у тому, що там щось буде. 

Нарешті мені вдалося знайти гарну невелику дерев'яну різьблену коробку. Знову знайшла записку. 

“Хай це захистить тебе, Фіо. Кращі привітання будуть пізніше. Від Брі і Томаса. Я робила артефакт, а він виявився хорошим в рунах. 

І чому всі думають, що я лише просто на пари ходжу аби прийти. Не знімай його, Фіо”

Я вдячно усміхнулася і дістала ланцюжок з гарним кулоном у формі трилистника виглядав він настільки гарно, що я одразу ж застебнула його і подивилася в дзеркало на коридорі. 

Ці двоє й справді були надзвичайно талановитими. Ніхто не знав, але Томас і справді був рунічним майстром. Інколи здавалося, що він їх просто відчуває. А я скільки б не старалася була у них деревом дубом…поки він мене й не навчив. 

Там я знайшла й наступну підказку. 

“Де небо зустрічається з водою”

Спочатку я подумала, що потрібно йти на озеро, але це було надто просто, то ж я вирішила пройти прилеглі до будинку території. 

Кора. Якщо ти знайшла наступну записку, не поспішай. 

Ось воно що! Це ж ілюзія! Тепер усе стало на свої місця і я відчула як мене накриває ще більший азарт. 

Або ж навпаки вірш означає, щось інше. Я ще раз вчиталася у цей один єдиний рядок, якщо це не має прямого значення і точно не відноситься до вулиці, то може це…

Я направилася прямо коридором і відкривши одні з дверей пройшла всередину. 

І одразу ж натрапила на новий пакунок. 

Це навіть було простіше, ніж я думала. Справа у тому, що ванна кімната має стелю блакитного кольору. 

Я думала, що це буде простий набір для душу, але ні, мала б здогалатися, що Кора і Сіетл підійдуть до справи з більшою оригінальністю. 

Після цього після ще декількох записок я стала власницею парфумів, арома свічки і шарфу. 

“Куди ти підеш, коли засмутишся?” 

Альтанка. Там я знайшла книгу на якій не було підпису від кого, але за запискою могла здогадатися. 

“Усе явне – завжди і тіні” 

Пройшовши трохи стежкою я знайшла ще одну коробку, яка була під деревом. І коли я говорю про коробку маю на увазі саме великого розміру. 

Цікаво, хто подарував мені цього великого ведмедя і чому вони залишили його у такому місці. 

І останнім подарунком став сертифікат. А ще саме тоді я нарешті вийшла до моїх друзів на галявині біля озера. 

– Вітаємо з днем народження, Фіоно! – сказали всі і я усміхнулася. 

Навіть торт є. 

Тоді останнім підійшов Ім Ші Йон. 

– Хотів подарувати вам особисто. 

Це був записник і ручка. Мій погляд, мабуть надто явно видав мою реакцію. 

– Розчаровані? – поцікавився він. 

– Радше…це неочікувано. Здається надто простим для вас, – протягнула я згладжуючи кути, не бажаючи його образити. 

– Спочатку думав про скетчбук, але гадаю їх у вас і так багато, то ж це для того аби ви записували щось важливе для вас. 

– Дякую. 

Кожному подарунку можна знайти призначення, якщо захотіти. Та коли я прогортала його здивувалася ще більше. Отже…знала, що ж не може бути усе так просто. 

Усміхнулася і кивнула. 

 –  А тепер головний подарунок, – сказала Флаверлі радісно і махнула рукою.