Розділ 9. Подорож завершено.

– Ми приїхали, – почула сонний голос Ші Йона. 

Я засмучено протерла очі, так хотілося побачити увесь краєвид, але все одно заснула і пропустила. 

– Кумао, – ледь схилила голову і поспішила на вихід. 

Ші Йон допоміг вийняти валізу і витяг з автобуса. Тепер ми направлялися до великого і гарного двоповерхового котеджу недалеко від лісу. 

Це мав бути найкращий відпочинок. 

Коли ми пройшли всередину за відчуттями це було так, наче ми опинилися в будинку Брі і Дельфі десь у Норвегії в далекому Осло. Велика вітальня з панорамними вікнами. Сходи, з темного дубового дерева і мабуть двері на кухню. 

Я обирала сама, тому памятала що тут має бути дві ванні кімнати. І багато кімнат. 

– Як обиратимемо? – обернулася до інших, які вражено все оглядали. 

– Голосовунням? – перепитав Томас, – або жеребкуванням. Витягнемо номери? 

Усі погодилися. Я ж декілька миттєвостей подумала і все ж кивнула. 

– Тільки, якщо Ші Йон сонбе буде надто далеко від моїй кімнати, то я сприйму це як магічне втручання. 

Вони з Томасом знову перезирнулися і з навдивовижу однаковими усмішками кивнули. 

Мені випала, мабуть, найкраща кімната на другому поверсі ще й з власним балконом. По обидва боки від мене жили Тереза і Флав. Далі Томас і Ші Йон, після цього розподілилися наші парочки, Брі з Реджі і я сподівалася, що ця подорож піде на користь їхнім стосункам і Кора з Сіетлом. 

Тесс. Коротше, четверо останніх жили на першому поверсі.

Неочікувано, вони навіть не зробили це надто явним. Усе виглядало правильно. 

Я пройшла в кімнату і почала розкладати речі. У першу чергу для мене найважливішим було, щоб  усе гарно лежало, а тоді можна буде спуститися вниз на кухню. 

А ще потрібно подумати над тим як провести день. Я мала деякі плани, але хотіла обговорити все з іншими. 

І якщо у нормальних людей це б зайняло максимум півгодини, то я складала більше години, щоб бути повністю задоволеною результатом. 

Усе має бути бездоганно. 

Завершивши з цим я відкрила двері і пішла на кухню. 

– Фіоно ссі, – почула знайомий голос і обернулася. 

– Як так, що я вас і далі розумію, ми ж за межами зони? – запитала з цікавістю, хоч і не знала чи знатиме він відповідь. 

– Думаю, цей будинок зроблено спеціально, а от як піде далі уявлення немаю, – знизав плечима він. 

– Тоді побачимо, – усміхнулася я. 

На кухні вже усі зібралися і щось жваво без нас обговорювали, але щойно почули наші кроки враз стихли. 

– І що ж це за розмова така? – зміряла їх пильним поглядом, але Томас лиш яскраво усміхнувся і заспокоїв мене. 

– Та ось якраз на вас чекали, – протягнув він, а тоді вже за звичкою відсунув мені стілець. 

Я вмостилася і сперлася на складені руки. Вони точно щось приховували, але стовідсотково Томас зараз викрутиться. 

– Хотіли обговорити твоє день народження, ти вже склала план святкування? 

Або ж переведе тему як зараз. Ім Ші Йон сів поруч і наступну годину ми обговорювали усі місця, які б я хотіла відвідати і як ми проведемо наступний тиждень. 

Останнє стало можливим завдяки допомозі знайомою нашої Брі – Еліс, яка в свою чергу знала Хранительку Часу. Таким чином один день – вийшло розтягнути на так довго. 

Повечерявши ми вирушили до озера. Хоча зараз був не сезон тож людей і так мало бути не багато. 

Що мене дуже радувало. 

Підвівши погляд я завмерла. Воно було повністю вкрите зорями. 

– Як гарно, – тихо сказала вголос. 

Знайшовши де розміститися далі ми спостерігали на зорі. 

Асін. Ти впевнена, що знаєш що писати? 

Еліс і Лисиця. Допомогти? 

Тесс. Ага.

Еліс і Лисиця. Тоді ми розпочнемо. 

У місті їх ніколи не було так видно, наче вони зовсім поруч зі мною – простягнути руку і можна буде доторкнутися до них. 

Я б могла спостерігати за ними вічно, адже ніщо так не захоплювало мене як зорі. 

Відчула як на плечі опустилося щось важке. 

– Увечері холодно, – тихо прошепотів Ім Ші Йон і продовжив дивитися на зорі у його очах була якась незрима ностальгія.  

– Кумао, – відповіла і цього разу мені було цікаво зрозуміти його реакцію. 

Він же більше не повертався до мене зосереджений на своїх власних думках. 

– Гляньте зірка падає! – почули оклик Томаса. 

Я підвела погляд назад на землю і заплющивши очі тричі прошепотіла своє найзаповітніше бажання. 

Дивно, що зі всіх це було те, яке я очікувала в останню чергу, але можливо воно найбільш правдиве. 

– Може підемо, – обережно запитала Кора, навіть вона боялася порушити цю тишу, яка була чимось таким, що обєднувало нас. 

Я підвелася з місця і хотіла віддати куртку Ші Йону одразу, але він зупинив мене, мовляв ще встигнеш, коли повернемося. Я лиш кивнула. 

Лисиця. Важкий випадок. 

Тесс. Та що не так. 

Еліс. Та все так. 

Коли ми повернулися настала північ і ми побажавши одне одному на добраніч вирушили відпочивати. 

Хоч сон зовсім не йшов до мене. 

І краще б не засинала узагалі.