Розділ 8. Вирушаємо в подорож

Фіона довго крутилася перед дзеркалом. Інна і Флав давно зібралися і тепер лише чекали на неї. 

Перша мовчки, інша як завжди давала поради. Цього разу вони були навіть не поганими. 

– Туди куди ми їдемо найкраще підійде закритий одяг, бо комарі згризуть. А і цей колір…ти хочеш виглядати так, щоб люди подумали, що ви з Томасом пара. 

Я подивилася у дзеркало ще раз. 

І справді про що я думала. Потрібно вибрати щось більш темне. А хоча… я спробувала востаннє і дістала з шухляди один комплект, який давно не одягала, але тепер він згодився просто ідеально. 

– Пречудово, – схвалила Флав, – цього разу ти неймовірно гарно виглядаєш. 

– Дякую, – усміхнулася я і ми нарешті вийшли, потягнувши наші валізи до ліфту. 

Подумати лише, це буде прямо сцена з дорами. Завжди мріяла про таку подорож з друзями, але все нескладалося. 

Біля виходу нас уже чекали інші і автобус, і я ледь стрималася від сміху, бо там писало з однієї сторони Кесседі Експрес. Швидко. Зручно. Надійно. 

Тесс і Лисиця. Ти зробила наш латафретний день трохи трафаретнішим. 

Еліс. Вона забирає мій хліб, але Боже як це смішно. 

Асін. Ну на мене завжди можна покластися. 

Здогадайтеся яких кольорів він був – чорного, фіолетового, синього, зате напис білий. Щось мене турбує його надійнісь, а ще зацікавило, хто в нас має такі зв'язки з Кесседі, що вона аж автобус прислала. 

Але байдуже, головне, що ми швидко доїдемо. Ім Ші Йон хотів допомогти мені, але його увагу швидко перехопила Флав. Якби не знала, уже б боялася про те, що вона у мене хлопця відбере. 

Головне, що Томаса забрала Тереза і не було тієї дурної сцени з дорам, коли тобі пропонує допомогу двоє і ти маєш вибирати. От це мене чесно завжди дратувало. 

Але якимось дивом вони справді знайшли спільну мову. 

Вони переглянулися між собою і я й не встигнула зреагувати як вони спокійно поділили мої речі. 

Ші Йон сонбе, поставив валізу на наше місце, а Томас прихопив рюкзак. І лише тоді до мене дійшло, що спочатку я побачила їхню ілюзію зроблену Сіетлом і Корою аби відволікти мою увагу. 

Асін. Здається у Тессі нова розвага. І це слова Кессі, не мої. 

Тесс. Чекай, ці скорочення…хто їх насправді склав? А і ще одне, до нашої минулої розмови це щось пов'язане з Аві, думаю той дар тримається на ньому. 

Асін. Тоді це повний шелебрант. Але я не розумію…ти що справді повернешся в минуле. Чінча. Та ну брифінг. 

Еліс. Не шерманьте, існує інший спосіб. 

Лисиця. Ти далеко не все знаєш, тому роби те, що завжди – просто пливи за течією. Ельфраго?

Тесс. Ельфраго.  

То вони діють разом. Оце так сюжетний поворот. Я якось розгублено вмостилася поруч з Ші Йоном, цього разу перевіривши, а не чи ілюзія він. 

Крісло було з темно синьою оббивкою і навдивовижу зручне. Щойно торкнулася його, одразу стало так мяко й тепло. Як колись давним давно. Навіювало теплі дитячі спогади. 

Ші Йон поруч теж усміхнувся, не сліпуче, а якось так безтурботно і спокійно, наче й сам згадав щось надзвичайно хороше. 

– Про що думаєте, сонбе? – поцікавилася я. 

Лише на мить, та його обличчя спотворила невідома емоція, а в наступну мить він став таким як і раніше. 

– Одна подорож на острів Чеджу з моїми рідними, – відповів він з ностальгією, – це було 10 років тому, а після того почалися деякі проблеми і ми більше не змогли відвідати те місце. Але тоді…мабуть ці крісла навіюють найбільш щасливі спогади, – завершив він, здається в деталі вдаватися він не хотів, але принаймні, пояснив. 

– Хотілося б коли небудь туди поїхати, але зараз це трохи складно, – розпитувати не стала, то ж одразу перевела тему, – а мені ще той час, коли я була єдиною дитиною у нашій сім'ї. На жаль зовсім скоро я стала найстаршою, – сумно і з гіркотою завершила я. 

Він обернувся до мене і подивився так, наче я сказала найбільшу дурість. 

– Просто я ж мала за ними всіма дивитися і це надзвичайно дратувало ось чому я втекла звідти сюди. Невже будете говорити, що я просто зобов'язана любити усіх тих молодших. Та вони мені життя не давали! – здається, його погляд був маніпуляцією аби вивести мене на емоції. 

Не сказати, що я сердилася на нього, просто розповісти це майже незнайомцю виявилося легше, аніж іншим. 

Хоча дехто усе ж знав про мою ситуацію, особливо, Томас, Інна і Тереза, які могли спостерігати за цією виставою з перших рядів. Трохи згодом до цього списку приєдналася Флав.

– Не скажу, – схилив голову на бік і у його погляді змішалася вина з хитрістю, – але все ж не варто бути такими категоричними щодо себе Фіоно ссі. 

– Шодо мене, не щодо них? – здивовано запитала я і лише зараз зрозуміла, що сказала це надто голосно. 

Тесс. Узагалі то щодо них, але я знову слово не те написала. 

Лисиця. То ж він у нас сам по собі, от і видає, що хоче. 

Асін, Еліс і Тесс. Воно й видно, наче нам проблем мало. 

Лисиця. Та хіба так не простіше? 

– Так, що вас, – підтвердив він, – у вашому тоні чути вину за те, що втекли, що ви не мала права залишати їх, що врешті решті ви не мали права бути щасливими, але це не так. Ви й справді не зобовязані. 

Я завмерла від його слів. Як він зміг так легко і так швидко прочитати правду у моїх словах про яку навіть я сама не здогадувалася. Він що раніше навчався на якогось психолога чи детектива. 

Або ще якась інша професія. 

Я відчула повагу до нього. 

– Кумао, – ледь схилила голову. 

– Завжди, будь ласка, – тихо промовив він, – гадаю, ви давно хотіли почути ці слова. 

Я нічого не відповіла і обернулася до вікна, спостерігаючи за тим як за ним змінюються будинки, дерева, поля…

Мабуть, цей вибір був таки правильним.