Розділ 4. Клуб його колишніх.

Томас

 –  Діти, діти, куди вас подіти?  –  запитала у нас синьоволоса дівчина, склавши руки на грудях і дивлячись не так невдоволено як з якоюсь цікавістю,  –  дайте їй спокій та най собі живе, а ви? 

Вона чимось нагадувала або Морфея або Сильфіда, от досі не могли вирішити. 

 – Але ж ви не набагато старші за нас,  –  почав було я, але Брі мене перервала. 

На жаль, невчасно. 

 –  Що ти там сказав? Я ще 3000 років проживу з гаком. Тож не придирайся до слів. Для мене ви як діти малі,  – зиркнула вона на мене таким поглядом від якого мені захотілося злитися із однією з мерехтливих стін. 

Це місце було тією самою Корпорацією Сновидінь про яку ми могли лише чути, а от бачити не випадало можливості. 

Потрапити сюди нам вийшло завдяки втручанню знайомої Брі, яка в свою чергу була подругою Асін і леді Кесседі таким чином тепер ми могли отримати доступ до усіх даних. 

Що значно спрощувало завдання, яке спочатку здавалося неможливо виконати. 

 –  Можливо,  –  усміхнулася Асін, і багатозначно глянула на Брі,  –  важких шляхів не шукає. 

Вона заперечно похитала головою і сказала. 

 –  До нашої Тесс мені звичайно далеко, але я теж часто діяла не так вже й правильно,  –  ледь всміхнулася вона. 

Асін, зручно вмостилася в кріслі, підключила якісь незрозумілі дроти до моніторів, а тоді натиснула пуск. 

Далі одягнула навушники і щойно система завантажилася почала швидко набирати щось на коавіатурі. 

Ми з цікавістю спостерігали як перед нами розгортається, наче сцена з серіалу, коли на екрані набирається код і система шукає усе потрібне. 

Асін. Ти б ще з кінця розділу розпочинала. І взагалі, надто короткий вступ, а де вся тижнева паперова тяганина. Нічого ти не розумієш, Тессі. 

Тесс. Господи, хоч ти мене як Дейм не називай. А взагалі мене там не було, я не в темі. 

Тесс. Але якщо у мене не вистачить знаків, то так і бути я розпишу кожний день. 

Еліс. А якже розмови з персонажами. 

Тесс. Це й так зрозуміло. 

 –  Не погано живе, хто там казав, що у нього немає колишніх?  –  запитала вона з легкою усмішкою і показала нам екран. 

 –  Я,  –  прошепотіла Селестра, несвідомо зробивши крок вперед і вражено почала перераховувати,  –  8, 10, 12, 14. 

Лисиця. Я аж прокинулася. Що ж тепер я розумію чому Тесс нас покликала. 

Тесс. Я трішки в собі сумніваюся, але коли такого не було. 

Еліс. А це не забагато?

Тесс. А може у нього кожного там місяця нова, хто ж його зна? 

Еліс. Звучить логічно. 

 –  А коли з'явилася перша?  –  поцікавилися Теза і Кора. 

 –  Так. І Сон А, фото в її профілі з'явилися у березні 2021 року,  –  задумливо сказала вона і зрозумівши їхню думку почала швидко вголос підраховувати,  –  якщо ми маємо 5  років і 14 дівчат. І в нас виходить 58 місяців, які потрібно на них поділити.

Це прозвучало так, наче вона говорила про звичайну задачу, а не людей, і це було якось сумно. Хоча її рішення було справді цікавим, бо я мабуть, не додумався це вираховувати. 

Асін. І що там? 

Еліс. Наче саме не знаєш? 4... 

Тесс. і 1. Боже, в житті б не думала, що використаю свій математичний склад розуму, щоб порахувати законімірність з якою він їх кидав. 

Асін. Думати корисно, а взагалі я могла натиснути кнопку, але ж ти мене знаєш. 

Тесс. І розумію. Я вже обрахувала скільки мені потрібно писати знаків, щоб завершити за місяць. 

Еліс. І скільки. 

Тесс. 10 191 десь так. 

Асін. Лисиця. Еліс. Записали. 

 –  Маємо 4, 1, якщо точно, а тепер перевіримо,  –  вона з цікавістю подивилася на монітор і вибравши усі профілі запустила програму чи що це у неї має бути.

Відсотки йшли здавалося надто повільно та ось ми побачили те саме число, яке вона щойно сказала. 

 – З деякими зустрічався трохи більше з деякими трохи менше. А тепер час пішов,  –  вона обернулася до нас на кріслі, а ми з нерозумінням подивилася на неї. 

А коли зрозуміли…

Чотири місяці це той час за який ми повинні дізнатися навіщо йому Фіона, хто він такий, чому така закономірність і…врятувати її, якщо потрібно буде. 

 –  Хочете аби я вам все розжувала і подала?  –  нахмурилася Асін і було щось у її тоні таке, що ослухатися її було неможливо,  –  так і бути їхні профілі скину, але далі саменькі,  –  махнула вона рукою. 

Вона декілька разів натиснула на екран мишою і ось у нашому чаті усе зявилося і навіть текст, який можна написати, правда українською. 

 –  Дякуємо,  –  сказали ми і вирушили на вихід за її помічницею. 

На наступний день був вихідний, то ж ми пройшовши в аудиторію часу і розділивши між собою профілі зайнялися подальшою роботою. Потрібно якнайшвидше дізнатися бодай щось, адже Фіа може бути в серйозній небезпеці. 

Варто було тоді сказати серйозно і без жартів, а то тепер маю, те що маю.

Тесс. Пізніше можливо ще відредагую цей розділ.