Розділ 3. Чому ви так далеко?

Фіона

Я розуміла, що щось відбувається та не могла до кінця осягнути масштаб всього. Друзі точно хотіли щось приховати від мене, та я не розуміла що саме. Чому вони віддаляються від мене, чому усе частіше стараються обговорити щось самі?

Це ображало. Засмучувало. І змушувало відчувати себе зрадженою і розгубленою. 

 – Усе гаразд, Фіоно ссі? – запитав Ші Йон, сідаючи навпроти і відразу звертаючи увагу на мій стан. 

Я повернула погляд до моїх подруг, які щось жваво обговорювали. 

 – Ви посварилися?  – поцікавився він. 

Зараз ми могли спілкуватися українською, адже в академії вона була головною, а от за межами закладу чари розвіювалися і автоматичний переклад слів ставав неможливим. 

 – У тому то й справа, що ні,  – глухо промовила я, і втомлено схилила голову на руку. 

 – Можливо варто поговорити з ними першій,  – запропонував він те над чим сама міркувала раніше. 

 – Дякую за пораду, сонбе,  – з усмішкою сказала я, від думки, що є той, хто турбується про мене настрій одразу піднявся. 

Та ось дещо пригадалося і я заціпеніла. Він же на магістратурі або додаткових курсах, як їх тут називали. Здається, нічого незвичного.  

Єдине, що мене дивувало, аби потрапити туди потрібно було відзначитися за навчання, а про сонбе я нічого не чула. Узагалі, наче він з неба звалився. 

Краще не подавати виду, але все ж можливо я і справді поспішила з рішенням. 

 – Гарного дня вам,  – сказала до нього, коли вийшли з їдальні.

 – І вам, Фіоно ссі. 

Ледь кивнули на знак прощання і пройшли кожний у свій бік. Я порівнялася з подругами, щоб іти з ними на пари. 

 – Фіо,  –  радісно сказала Флав, побачивши мене,  – ти чому до нас не сіла, без тебе було вельми сумно?

Моя подруга завжди була надто гучною і помітною і та, яка зовсім не приховувала ким вона є. 

 – Здається вам було цілком весело,  – холодно промовила я і вивільнилася з її обіймів, опісля спробувала пришвидшити крок. 

 – Ти чого?  – не зрозуміла Інна,  – образилася на нас,  – вона хотіла додати щось ще та я перервала її. 

 – А що не можна!  –  голосно і роздратовано вигукнула,  –  Ви віддалилися від мене, обговорюєте щось за спиною і робите вигляд, наче я для вас порожнє місце, а я не маю права,  – відчула, що дихати стає важче. 

Скільки часу не було, що вже подумала, що виздоровіла, а тепер двічі майже підряд. 

 – Ти можеш,  – сказала Брігель, допомагаючи мені, хоча б рівновагу втримати,  – вибач, нам не варто було так себе поводити. Підем до Фарізе? 

Я похитала головою, сідаючи на найближчу лавку, пара була важливою і прогуляти її не хотілося. 

 – Пізніше,  – прошепотіла я. 

Дівчата переглянулися між собою і здається щось зважували, не знаючи як їм діяти далі.

Ми повільно пройшли в аудиторію і на мій превеликий подив Томас вже був там. Дивно, що це він не запізнюється. 

 – Що трапилося?  – одразу ж запитав він, побачивши, що я зблідла. 

 – Усе гаразд,  – хотіла відповісти я, але Інна розповіла усе як є замість мене. 

Він зміряв їх якимось незрозумілим для мене поглядом, а потім схвильовано повернувся до мене. 

То виходить він теж. 

І тут до мене дещо дійшло. Подумати не могла, що саме таке вони не захочуть обговорити зі мною, але довелося залишити розмову, бо починалася пара. 

Тесс. Вона то не почалася, але я трохи провтикала з описом подій пізніше. 

 – Невже ви гадаєте, що я дурепа якась?  –  запитала у них і розсміялася полегшено,  –  це ж через Ші Йона сонбе ви тоді шепотілись?  –  і за їхніми розгубленими поглядами стало зрозуміло, що я їх викрила. 

Дівчата завмерли, не знаючи, що сказати. Томас з виною схилив голову і зробивши крок вперед спробував згладити кути. 

– Так і є, – розплився у усмішці він, яку мабуть поцупив у Реджі, бо виглядав точно як нестерпний фамільяр нашої Брі, – ми ж мали обговорити, що це за персонаж. Тож будемо тримати тебе в курсі подій, Фін, – і поки я не встигнула у нього щось запитати швидко втік, і вже за мить навіть його постаті не було видно. 

За цей час поки я дивилася в один бік дівчата злиняли в інший. 

Окрім Терези, вона й далі стояла біля вікна з таким виглядом, наче немає до цієї справи жодного відношення. Але з її погляду було видно, що вона теж шукає способи втечі. 

– Ти щось знаєш? – здається найближчим часом я буду підробляти папужкою Фін, а якще назвати те, коли вони мені нічого не хочуть говорити. 

– Знаю, – сказала вона і пройшла повз мене тихо прошепотівши, – не змушуй мого брата хвилюватися і будь обережна з цим Ім як там його сонбе. Підозрілий тип, – і після цих слів пішла з почуттям виконаного обовязку. 

А я згадала, що у мене ж таки є ще одна людина, яка завжди про мене турбується. І це Томас.