Глава 13

Меліса

— Привіт, — невпевнено кажу двом людям, які з цікавістю дивляться на мене ніби на якесь звірятко.

— Привіт, — першою вітається з мною Аеліта. Чесно кажучи, зблизька вона  ще гарніша, ніж мені здавалось, коли я дивилась на неї з трибуни. — Рада з тобою познайомитись.

—  Я теж, — протягую їй руку, яку жінка миттєво потискає. Її рука така гаряча, що мені здається ще трішки й вона обпікатиме. — Мене звуть Аеліта, а це мій чоловік - Даміан, але ти це вже, напевно, й так знаєш.

Я лише киваю їй. Склерозом не страждаю — їхні імена, названі мені ще декілька хвилин тому я ще в змозі запам’ятати.

— Меліса не з нашого світу. Тому їй багато що може здатись дивним. Я б попросив вас не показувати поки що всі тонкощі драконячого життя, — вставив свої п’ять копійок Рейнгард.

Я кидаю на нього незадоволений погляд. А може  мені вже хотілось би дізнатись як воно — жити по-драконячи? Він же мені нічого не розказує. Від себе відпустити не може, тримає все в секреті.

— А я б напевно попросила все ж поділитись дещицею інформації. Бо Рей такий конспіратор,  що й не дізнаєшся від нього нічого, — я не хотіла, щоб мій голос звучав аж так жалюгідно, але саме таким він і був.

— Тоді ми говоритимемо про самого Рея, — підморгує мені Аеліта. — Ці двоє з пелюшок один одного знають. Стільки всього пережили… Тому розповідати є про що, починаючи з дитячих горшочків. 

— Слухайте, — заговорив Даміан. Підозрюю, що рей за моєю спиною жестикулював тому, щоб все було так, як ящір того хоче. Не буду здивована, якщо моя здогадка підтвердиться. —  А чому б нам не відсвяткувати знайомство та не випити ельфійського вина за зустріч? Що скажете, як вам ідейка?

— Тільки не кажи, що хочеш полетіти до “Барлоги Ельфа”, — з обуренням звернулась до нього дружина. — Минулого разу ви з Реєм там пів бару випили і ледь той заклад не рознесли. Вас не впустять.

— Впустять, — впевнено заявив Рейнгард. — Після того, як я їм оплатив ремонт, там стало ще гарніше ніж було. Тому ми там будемо шанованими гостями. Тим паче не станемо ж ми так поводитись при своїх половинках.

От же впертий баран. Треба ж було йому обов’язково наголосити на останньому реченні. З половинками вони там знаходитимуться… Мені хотілось його перекривити.  Але ж не стану я цього робити при сторонніх.

А мені хтось розмову обіцяв, між іншим. Що, невже й цього разу Рею вдасться уникнути її? Присягаюся, якщо він мені нічого не розповість -  я йому вже не пробачу.

“Барлога ельфа” зустріла нас запахом перегару.

— А тут не багато змінилось, — видихає Даміан, проходячи вперед. 

Дерев'яна обробка стін, дерев’яні стільці та столи. Навіть прибори та кухлі такі ж. Таке відчуття ніби ми прибули не в ресторан, а в середньовічну таверну.

 Автентичненько.

— І це сюди ви вирішили привести своїх пар, так Даміане? — незадоволена Аеліта звертається  до чоловіка, який лише занизує плечима.

— Люба, але тут найсмачніше м’ясо кролика. Я тобі його постійно звідси замовляю.

— Що правда? — невдоволено тягне жінка, сподіваючись, що чоловік пожартував. Але в його очах ні натяку на жарти.

Трясця, та він каже це з усією серйозністю. Схоже, що вдома його чекатиме перегляд раціону дружини, судячи з її реакції.

— Тут є столик вільний, — гукає їх Рей та тягне мене за собою.  — Ходімо, моя хороша. Нема чого нам слухати сварки молодої пари. 

— Боїшся й сам отримати на горіхи? — тихо питаю його крізь зціплені зуби.

— Чого? Тобі, що теж не сподобалося убрання ресторану? Так це у них така концепція закладу, насправді тут дуже смачно.

Я смикаю руку, змушуючи Рейнгарда подивитись на мене, а не перти вперед ніби танк. 

— Та байдуже мені на цей ресторан. Ти обіцяв мені розмову.

Не хочеться підіймати голос. Ні себе, ні його ганьбити  не хочу. Але Рей не залишає мені вибору, вже зараз  я бачу його план, тому мовчати більше в мене немає сил.

— Я пам'ятаю моя хороша. І обіцянку не порушу. Ми поговоримо. Вдома. Слово честі. 

— Ніби вона в тебе є та честь, — фиркаю, а Рей опускає плечі, але намагається триматись гідно.

— Що будемо замовляти? — я й не стямила, як до нас приєдналась парочка. Вони ще продовжували сперечатись. Оце так експресія. Мені вже страшно стало, щоб зопалу вони нікого не спопелили. Ну як нікого, мене особливо, адже я драконом то не була.

Як тільки  Аеліта запитала біля столика опинився невисокого росту хлопчина. Неймовірно привабливий. Його довге пшеничне волосся переливалось на штучному світлі. А головне, що привернуло мою увагу - це вуха китички, які так мило виглядали з-під зачіски. 

— Я готовий прийняти ваше замовлення, — вклоняється нам. 

— М’ясо кролика точно м’ясо барана, так Рею? — чоловік кивнув, гортаючи меню.

— Один салат з садових овочів та ельфійського вина пляшечку, — додав вже мій ящір. Він таке не їв,  я точно бачила,  отже салат для мене. А може сьогодні я хотіла чогось іншого? А він мене навіть не запитав.