Глава 7

Меліса

Його мама мені подобається. І хоч вона не втручається в справи сина, що мене звісно дуже засмучує, але вона здається теж незадоволена моєю присутністю в будинку. 

Схоже, що така невістка, як я їй не до вподоби. Але ж мене то не має хвилювати. Мені головне, аби вона допомогла мені втекти від її дивакуватого синочка.

— Слухайте…

— Називай мене Нана, моя люба, — говорить жінка та бере мене під руку, м’яко вказуючи напрямок, куди нам треба рухатись.

Сад й справді гарний. Такого я ще ніколи в житті не бачила.  Стиглі плоди прикрашали дерева. Переливаючись фіолетово-зеленими кольорами, створюючи неймовірно гармонійний тандем. Ще жодного разу не доводилось наживо бачити, як достигали плоди інжиру. 

Я завжди ласувала ними з прилавків магазинів чи фруктових базарчиків. А тут така ряснота та багатство, яке так і манило мене до себе.  Шкода, що біля мого будинку не було подібного саду.

Тоді б я точно заробила алергію на інжир. Бо купувати його за шаленими цінами мене кишеня тиснула. 

— Нана, — повторюю за жінкою, смакуючи чи її ім’я. — Я не знаю особливостей вашого виду та сімейного устрою. Але ж вам теж не подобається те, що я й досі тут. Може нам обом все ж вдасться переконати вашого сина, щоб він знайшов спосіб повернути мене додому. Все-таки якось та  примудрився він закинути нас сюди…

— Я не хочу тебе засмучувати, та поки що це неможливо.

 Я відчуваю, як мої плечі повільно опускаються. І чому тільки я думала, що зможу переконати в чомусь жінку, тільки тому, що вона теж не задоволена вчинком свого сина?

— Ну що ж, я мусила спробувати.

Вдихаю прохолодне вечірнє повітря, купаючись в теплих сонячних променях. Не думала, що сумуватиму за колишнім життям: за роботою 24/7, за телефонними розмовами з подругами, під час яких ми обговорювали їхніх колишніх та теперішніх. Я сумую за Барсиком, який ніби сарана, змітав все на своєму шляху, якщо те смачно пахло м’ясом. Сумую за людьми, які мене оточували, навіть за полисілим начальником, який стверджувався за наш рахунок. Це тоді я його ненавиділа, а зараз тільки рада була бачити. Аби хоч повернутись назад.

За пивом, врешті-решт сумую. За ним найбільше. Цей клятий ящір так і не дав мені в минулу п’ятницю нормально розслабитись під тупий серіал після важкого тижня. А забрав сюди, навіть не давши нормально вдих зробити.

— Не засмучуйся раніше часу. Не варто вішати носа. Я його батьку такі гойдалки влаштовувала, що концерти Аеліти Драконсьє - відпочивають. 

— Кого?

— Це наша зірка місцева, можливо ми колись сходимо на її концерт разом, — обнадійливо для себе каже жінка, а я лише хитаю головою, розуміючи, що цього, скоріш за все, не буде. Ну, хіба ця зірка місцевого розливу не планує завітати до їхньої резиденції з концертом.

Хоча, якщо взяти до уваги в яких хоромах вони живуть, то можна зробити висновок, що вони точно не бідують. Я б навіть сказала жирують.

— Гарольд теж мене викрав, як я вже тобі говорила в нашу першу зустріч. Але мені було простіше ніж тобі, моя люба. Я була драконицею, я знала про нашу істинність, але замість того, щоб нормально поговорити зі мною, його дракон схопив мене, ще молоденьку, і полетів світ за очі.

Вона так спокійно про це розповідає, а в мене всередині злість клекоче. Хіба так можна з жінками поводитись?

— Він вас ображав?

— Хто, Гарольд? — я киваю на її зневажливе уточнення. — Я тебе благаю, Дракон своїй парі не нашкодить. Він на задніх лапках за мною бігав, але я все носом крутила. Ох і сердита була на мене моя дракониця за ці викрутаси, але я не могла змиритись з його методами залицянь, хоч ти розбийся. 

Ну, звісно. А тепер і синок її на ті ж граблі наступає. Як то кажуть: “Яблучко від яблуньки недалеко падає”.

Легкий вітер здіймає моє волосся доверху, голублячи моє обличчя. Природа в цих краях на диво лагідна. Вона ніби радіє моїй присутності. Тільки я тут чужою була. Мені не можна тут залишатись. Не поруч з ним. Що б цей лускатий ящір собі там не вигадав, але я не могла з ним залишитись. Це неправильно - моє місце не тут. 

— І як так вийшло, що ви вже стільки років разом і навіть сина народили від вашого викрадача? 

Невже обмеження волі можна так легко пробачити? Нана, точно не схожа на тюхтійку, яка щось терпітиме у своєму житті, ця жінка сама кому хочеш влаштує “їзду по ямках”. Але все ж, вони разом, її чоловік таки знайшов спосіб прив’язати своєвільну драконицю до себе. 

Боже, я вже спокійно говорю про драконів, ніби народилась в цьому світі. Ні граминочки здивування, а це я тут перебуваю менш як тиждень. А що ж буде через місяць мого проживання під одним дахом з одним збоченим маніяком?

— А це вже особливість істинних. Як би ви не сварились, які б між вами не були перешкоди, але тягне одне до одного з шаленою силою, — вона дивиться догори на велике дерево, милуючись ним, а потім повертає голову до мене, ніби перевіряє чи правильно я зрозуміла її слова.

— То вся справа у фізичному потягу? — задумалась, згадуючи чи було щось подібне і в  мене за цей період, але так нічого не можу пригадати.