Діагноз "Кохати тебе": серце, що ще не б’ється

— Проходьте, — пролунав сухий, строгий і такий до болю рідний оксамитовий голос Андрія, який навіть не підвів очей від документів.

Але коли пауза затягнулася, він повільно підняв голову — і застиг.

Андрій дивився на неї, не відриваючи очей, наче перед ним з'явився привид. Його Оксана. Боже, як вона схудла за ці дні, поки вони не бачилися! А ці темні, глибокі кола біля очей не міг приховати навіть щільний макіяж. Богдан не перебільшував тоді в клубі, коли сказав, що вона щоночі ридає в подушку...

Увесь внутрішній світ Острозького в цю секунду перевернувся й розлетівся на друзки. Боже, чоловіче, що ж ти наробив...

Його пропекла така дика, нищівна провина, що він ледь втримався на місці. Хотілося просто зірватися з цього крісла, подолати ці кілька метрів, міцно притиснути її до себе, заховати від усього світу й більше ніколи, нікуди не відпускати.

Оксана зробила один хиткий, абсолютно невпевнений крок до столу. Здавалося, вона зблідла ще більше — до кольору крейди. Дівчина стояла, дивилася на нього, а її зелені очі миттєво наповнилися гарячими сльозами.

— Андрію Вадимовичу... — зрештою витиснула вона з себе, ледь дихаючи. — Я не знала... чесно...

— Ксюнь... — пошепки мовив він, піднімаючись.

Але вона перебила його, злякано хитаючи головою й ступаючи назад: — Я не знала, що ви власник! Інакше б сюди в житті не прийшла! Я піду...

Вона різко розвернулася й почала просто відходити до виходу, намагаючись схопитися за дверну ручку.

Андрій відчув: якщо жінка, яку він кохає більше за життя, зараз піде, якщо він випустить її з цього кабінету — він втратить її назавжди.

— Оксано! — з невимовним трепетом у голосі вигукнув він. Він вибіг з-за столу й помчав за нею. — Та стій ти! Почекай!

І тут, не дійшовши до дверей буквально пів кроку, маленька, тендітна дівчина просто звалилася на м'який килим посеред його кабінету. Вона знепритомніла.

Перед очима Острозького все пробігло, як у жахливому, уповільненому сні. Серце зупинилося. — Ксю! — рикнув він, падаючи біля неї на коліна.

Андрій миттєво підхопив її на руки — вона здавалася легшою за пір'їнку — і переніс на шкіряний диван. Пальці хірурга автоматично лягли на її зап'ястя, шукаючи пульс. Він був слабким, прискореним.

«Ну блін... і що, Красовський не правий?! — промайнула в голові Андрія болюча думка, поки він лихоманково оглядав її. — Як такій тендітній, милій, ніжній дівчині впахувати й працювати з мужиками в хірургії?! Вона ж себе просто знищує!»

— Ксюнь, будь ласка... — він без тями цілував її холодні долоні, щоки, чоло, притискаючи її пальці до своїх губ. — Прокинься, рідна...

Зрештою, Оксана повільно розплющила повіки й важко зітхнула. Зблиснув розгублений погляд. Вона одразу зробила першу спробу встати... потім другу, але Андрій м'яко, але непохитно притиснув її плечі назад до подушки.

— Ти коли останній раз їла?! — суворо й водночас із розриваючою ніжністю запитав він, дивлячись їй просто в очі.

— Не... не пам'ятаю, — тихо прошепотіла вона, повертаючи голову вбік.

— От і добре, — процідив він, випроставшись і натискаючи кнопку селектора на стіні. — Катерино! Заведіть Оксану в лабораторію на аналізи, а потім негайно на УЗД. Зрештою, перша палата вже готова. Коли будуть готові результати — покличете мене. Особисто….

Не минуло й двадцяти хвилин — Катерина вже принесла папку з результатами й обережно поклала її на стіл Острозького.

Андрій лихоманково розкрив роздруківки. Пальці хірурга, які зазвичай ніколи не тремтіли навіть на найскладніших операціях, зараз дрібно посіпувалися від неймовірного внутрішнього напруження.

Загальний аналіз крові, біохімія... Зітхання неймовірного полегшення мимовільно вирвалося з його грудей. «Все в нормі, хух...» — подумки прошепотів він, на мить заплющуючи очі й прикриваючи обличчя долонею. Це було звичайне виснаження, дикий стрес, пережита буря та недосип. Усередині все розквітало від однієї думки: вона жива, вона просто втомилася. Він уже уявляв, як зараз зайде до неї в палату, як впаде перед нею на коліна, притисне її холодні долоні до своїх палаючих губ і цілуватиме кожен пальчик, вибачаючись стільки, скільки знадобиться. Він був готовий на все, аби тільки її зелені очі знову засяли тим теплим, безмежно закоханим світлом, яке він так необачно й жорстоко згасив.

Зрештою, він пробігся професійним оком по аркушу УЗД-обстеження. Все було гаразд, органіка в нормі... Він вже хотів відкласти папери, не вчитуючись, як погляд перечепився за висновок лікаря внизу сторінки.

«Вагітність раннього терміну».

Андрій завмер. Час зупинився. Повітря з легенів вирвалося миттєво, наче йому під дих вліпили важкий, нищівний удар. Серце припинило битися на кілька нескінченних секунд, а в кабінеті запанувала глуха, вакуумна тиша, крізь яку чути було лише божевільний, захлинний стук крові в його власних скронях.

А потім усередині вибухнуло...

Це була не просто новина — це був дикий, чистий, сліпучий спалах неземного щастя. ДИТИНА. Його тендітна, кохана Дівчинка носить під серцем їхнє маленьке диво! Частинку його й її, їхній власний, створений із пристрасті й болю всесвіт. Душу затопила така невимовна ніжність, що забивало подих. Його Оксана... його маленька, стійка дівчинка береже в собі їхнє продовження.