План "Б", або ліки від дурості

Ранок зустрів Андрія важким болем у скронях та отруйним присмаком провина на губах.

Коли він із зусиллями розплющив очі, у квартирі вже пахло свіжозвареною кавою, смаженими яйцями й... гучним, неприхованим сміхом. Брати не просто залишилися на ніч — вони вже влаштували у його вітальні командний пункт.

Олег сидів у кріслі з ноутбуком на колінах, а Сергій якраз виходив із кухні з двома великими чашками.

— О, подивіться, хто повернувся до нас! — виголосив Сергій, оцінивши опухле, похмуре обличчя хірурга. — Олеже, знімай відео, це ж унікальний кадр: «Світило хірургії після зустрічі з жіночим ляпасом та пів пляшки віскі» - хлопці зареготали.

— Не знімаю, у мене кадр розфокусовується від його перегару, — не піднімаючи очей від екрана, відгукнувся Олег. — Тримай, постраждалий від кохання. Тут кава й дві пігулки. Одна від голови, друга — від дурості, але другу ти, схоже, запізнився випити ще вчора зранку.

Андрій без слів опустився на стілець, жадібно зробив декілька ковтків гарячої кави й провів долонею по обличчю. Спогади вчорашнього дня миттєво навалилися важким тиском: сльози Оксани, дзвінкий ляпас, Богдан із трояндами... і той огидний бруд, який він вилив на неї в кабінеті.

— Так, прокидайся, шеф-кухар власного пекла, — суворо, але з посмішкою мовив Сергій, підсуваючи до нього тарілку. — Ми тут із ранку даремно часу не втрачали. Поки ти вночі кликав уві сні свою зеленооку й проклинав увесь світ, ми з Олегом розробили план «Як витягти Острозького з дна».

— Я нікого не кликав, — буркнув Андрій, важко зітхнувши.

— Авжеж, не кликав! Ти просто дуже голосно репетирував промову пробачення, — хмикнув Олег і розвернув до нього ноутбук. — Коротше, дивися сюди, романтику. Приміщення на Парковій — 800 квадратів, два поверхи, готова вентиляція під операційні блоки. Власник — мій давній клієнт. Віддає за смішні гроші, бо я знав, на яких його гріхах натиснути.

— Чекай... Ви це серйозно? — Андрій підняв на них здивований і важкий погляд.

— А ми схожі на людей, які о сьомій ранку жартують про 800 квадратних метрів? — вигнув брову Сергій. — Ти хотів вирватися з-під впливу її татка-олігарха? Ось тобі вихід. Будуємо твоє приватне хірургічне царство. Ти — головний лікар, ми — твоя дах-компанія й юридичний щит. За два тижні формуємо штат. І, між іншим, робимо Оксані пропозицію щодо роботи, від якої вона як професіонал просто не зможе відмовитися.

— Хлопці, ви не розумієте... Вона мені вліпила ляпала з таким обличчям і такою біллю….короче ще й сказала, що я їй більше не «її Андрій», — гірко витиснув із себе хірург. — Вона зі мною навіть в одному коридорі тепер не стане.

— Ой, боже-боже, які ми ніжні! — розреготався Олег. — Острозький, ти оперуєш дітей а злякався однієї ображеної дівчини? Якщо вона тобі вліпила ляпас — значить, їй не все одно! От якби вона пройшла повз і просто позіхнула — отоді б ти міг купувати квиток в один кінець.

— Вони мають рацію, брат, — підхопив Сергій, плеснувши Андрія по плечу так, що той трохи не поперхнувся кавою. — Збирай свої соплі в кулак, вмивайся й дуй у клініку. Подивися їй в очі. І почни поводитися як нормальний дорослий чоловік, а не як печерний дикун із ревнощів.

— І наліпку з щоки зніми, — додав Олег із уїдливою посмішкою. — А то у відділенні подумають, що тебе Вадим побив.

— Я його сам скорше приб'ю, — процідив Андрій, але на його пригніченому обличчі вперше за цю добу з'явилася легка, хоч і похмура, посмішка.