«На межі розпачу»

А тим часом на іншому кінці міста... Андрій Острозький вже заходив до гучного, напівтемного клубу, де на нього чекали брати. Олег і Сергій сиділи за кутовим столиком, коли до них підійшов Андрій. Він важко опустився в шкіряне крісло, навіть не знявши піджака, і одразу ж жестом покликав бармена.

Його обличчя дихало такою люттю, що брати спочатку лише перезирнулися.

— Ого... — пирхнув Сергій, придивившись до його обличчя в неоновому світлі. — Дивіться, хто завітав! Наш закоханий хірург вийшов на зв'язок!

— Чекай, Серього, а що це в нього з щокою? — підхопив Олег, вигадливо примружившись. — Андрію, це тобі так пацієнти за успішну операцію дякують, чи це твоя зеленоока колега відпрацювала право лівого хука?

— Заткніться, — процідив Андрій, заглиблюючись у крісло й жадібно ковтаючи принесене віскі.

Навколо них закрутилася довгонога блондинка у відвертій сукні, яка вже якийсь час намагалася привернути увагу їхнього столика. Вона грайливо нахилилася до Андрія: — умм… ти такий похмурий... Може, тобі підняти настрій?

— Заберіть її, — сухо й небезпечно відрізав Острозький, навіть не глянувши на дівчину. — Або її зараз забере швидка.

Блондинка миттєво зблідла й розчинилася в натовпі, а брати перестали посміхатися. Жарти вичерпалися в один момент. Вони чудово знали Андрія: якщо він реагує так — ситуація дійшла до критичної межі.

— Агов, чуваче, видихни, — вже цілком серйозно мовив Сергій, підсуваючи до нього склянку з водою. — Випий і заспокойся.

— Нам удень бабуся телефонувала, — подав голос Олег, спираючись ліктями на стіл. — Вся в сльозах і паніці. Вона, звісно, розписала нам свій «геніальний» план, як хотіла вас одружити, і визнала, що все пішло геть не за сценарієм. Тобто виходить, що цей Красовський просто зіграв на її фанатичному бажанні бачити тебе одруженим?

— Виходить так, — витиснув із себе Андрій, випускаючи тютюновий дим. — Вона закрутила цю гру з батьком Оксани, Красовський натякав мені на партнерство в його клініці... А я, як останній дурень, вирішив, що Оксана теж у цьому замішана! Що вона грала зі мною цілий рік, щоб отримати посаду!

-Е, ні, братику, сказав Олег. Вона тут ні до чого, бабуся сказала, що Оксана нічого не знала, і вчора так зірвалася на батька, що той чуть землю під собою не вирив.

-оооо, ще краще, видихнув Андрій і підсунув чарку. Я дебіл, просто слова не дав їй сказати, а сьогодні, блін, так начудив.

— Чекай, — зупинив його Сергій. — Дивися, а нащо тобі той Красовський взагалі? Чувак, ти крутий хірург з ім'ям! Ми з Олегом теж не останні люди в цьому місті. У Олега є чудове приміщення під приватну клініку — майже готове, з ідеальними площами. Я допоможу з юридичним боком і документами. За два тижні свій персонал набереш! І від Красовського не залежиш, і кар'єра підстрибне, і з Оксаною нормально помиришся, коли прибереш цей бізнес-конфлікт.

Андрій гірко, самознищувально засміявся й хильнув ще віскі.

— Ага... «помиришся»! Тут вона сьогодні з мажорчиком на крутій тачці поїхала! З тим самим Богданом з 23-ї палати! Вона йому посміхалася так, як мені за весь день жодного разу не посміхнулася!

Він з силою стиснув порожній келих.

— Казала мені бабуся Марія: «Вкрадуть дівчину — і не помітиш!». А я що, дурак, помітив?! Та я сам її віддав! Власноруч вигнав зі свого життя! Я наговорив їй такого бруду в кабінеті, розчавив її гідність, що вона мені ляпас вліпила й сказала, що я більше не «її Андрій»... Все, хлопці. Тепер я точно працювати з нею не зможу.

Він безсило відкинувся на спинку крісла, заплющивши очі. Уся його ярість остаточно змінилася пекучим, чорним розпачем.

Олег і Сергій мовчки спостерігали, як Андрій уже третю склянку віскі перехиляє майже одним ковтком. Рука хірурга дрижала від прихованої напруги, а в очах стояла така чорна, непроглядна пітьма, що брати лише перезирнулися.

— О ні, чоловічку... — зітхнув Олег, м'яко, але рішуче забравши з його пальців наступний келих. — Тебе вже конкретно понесло.

— Залиш, Олеже, — процідив Андрій, намагаючись дотягнутися до пляшки. — Мені треба... мені треба випалити це зсередини.

— Тобі треба проспатися й тверезо подивитися на життя, — суворо відрізав Сергій. Він підвівся, взяв Андрія за плече й фактично змусив піднятися з крісла. — Ходімо. На сьогодні ліміт самокатування вичерпано.

Вони буквально під руки вивели його з гучного, напівтемного клубу. Андрій майже не опирався — алкоголь разом із дикою моральною втомою нарешті зробили своє, остаточно позбавивши його сил.

Завдяки братам вони швидко дісталися його квартири. Як справжні друзі, Олег із Сергієм навіть не думали залишати його одного в такому стані в порожніх стінах, де кожен куток нагадував про Оксану.

Олег кинув на диван у вітальні плед, а Сергій приніс із кухні великий графін із водою та знеболювальне, поклавши його на нічний столик біля Андрієвого ліжка. Вони вклали його спати, а самі влаштувалися у вітальні.

Засинаючи під тихий, заспокійливий гомін братських голосів із сусідньої кімнати, Андрій востаннє за цей довгий проклятий день заплющив очі. У голові все ще лунало її крижане: «Ти не мій Андрій», але десь на самому дні зболеної душі, завдяки підтримці хлопців, уже жевріла перша, ледь помітна думка: Вона має рацію. Я став чужим. Але я зроблю все, щоб це повернути...