«Білі троянди і червоне вино»

Ревнощі просто розпирали Острозького зсередини, випалюючи легені. Він був розлючений до нестями — чи то на неї, чи то на цього мажорчика Богдана... та ні, мабуть, найбільше на самого себе.

Він важко видихнув, наче поранений звір, дістав телефон, сів у свою машину й лихоманково набрав номер братів.

— Ви мені потрібні, — коротко й сухо процідив він у слухавку, як тільки там відповіли. — Через сорок хвилин у клубі. Без запізнень.

Богдан обережно зачинив за Оксаною дверцята й швидко сів за кермо. Автомобіль м'яко рушив від клініки.

Дівчина відкинула голову на шкіряне сидіння й заплющила очі. Букет білих троянд лежав на її колінах — пахучий, важкий, але він не викликав у неї жодного трепету.

— Ну що, куди їдемо? — з легким притишеним тоном запитав Богдан, позираючи на неї в дзеркало заднього виду. — Ресторан? Вечеря біля річки? Я знаю одне ідеальне місце...

— Ніде, Богдане, — тихо, але дуже чітко мовила Оксана, відкриваючи очі. — Будь ласка, заїдьмо просто на заправку. Мені потрібна гаряча кава. І потім відвези мене додому. Я жахливо втомлена після важкої зміни. Жодних ресторанів.

Богдан на мить завис, але сперечатися не став. За кілька хвилин вони вже стояли на заправці. Він мовчки приніс їй горнятко гарячого американо й сів поруч із власним еспресо.

В авто панувала тиша, яку порушувало лише легке шарудіння паперових стаканів.

— Дякую за квіти, — промовила Оксана, дивлячись у вікно на вечірній потік машин. — Вони дійсно дуже красиві. Але... Богдане, я хочу, щоб ми одразу все з'ясували. Між нами нічого не може бути.

Богдан повільно випив ковток кави й уважно подивився на неї. Вперше за весь час його знайомства з дівчиною з його обличчя зникла звична маска розбещеного мажорчика.

— Твоє серце належить іншому? — м'яко, без тіні звичної іронії запитав він.

— Так, — гірко посміхнулася Оксана, відчуваючи, як при цих словах знову боляче стискається грудна клітка. — Безжально й безповоротно належить іншому.

— І цей «інший»... це той самий Андрій Вадимович, правда? — тихо уточнив Богдан. — Той, який сьогодні ледь не спопелив мене поглядом у палаті?

Оксана лише мовчки кивнула, не піднімаючи очей.

Богдан глибоко видихнув, спираючись руками на кермо. На здивування, він сприйняв цю поразку дуже достойно — без недоречних жартів, без зачепленого его чи спроб її вмовити.

— Що ж... — мовив він із щирою, теплою усмішкою. — Йому страшенно пощастило. Навіть якщо цей йолоп зараз цього не розуміє й робить дурниці. Ти дивовижна Ксеніє Володимирівно. І я дійсно вдячний тобі за все, що ти для мене зробила в лікарні. Сподіваюся, у тебе все вийде, і памʼятай, я поруч, коли потрібен.

Він завів мотор і без зайвих слів відвіз її прямо до будинку.

Біля під'їзду вже чекала Аліна. Вона сиділа на лавочці, тримаючи в руках пакетик із тією самою обумовленою пляшкою вина.

Побачивши, як Оксана виходить із крутої машини з величезним букетом білих троянд, Аліна здивовано звела брови, але як тільки Богдан поїхав, а Оксана зробила кілька кроків до неї — подруга одразу все зрозуміла. Злива сліз, яку Оксана так довго стримувала перед колегами, Острозьким і Богданом, нарешті вирвалася на свободу.

— Боже, Ксюшику... — Аліна миттєво підскочила, обняла її за плечі й міцно притиснула до себе.

Вони піднялися до квартири. Зачинивши двері, Оксана просто впала на диван у вітальні.

Тієї ж хвилини розлилося вино по келихах. Аліна не ставила зайвих запитань, не повчала й не перебивала — вона просто була поруч. Оксана виплеснула їй усе: і про жорстокий ультиматум батька, і про підлий хід Андрія з Вадимом, і про його отруйний крик у кабінеті, і про свій відчайдушний ляпас, який розбив їй серце остаточно.

— Ти все зробила правильно, Ксю, — тихо казала Аліна, гладячи її по волоссю, поки Оксана плакала, даючи волю всьому накопиченому болю. — Ти вистояла. Ти не дала себе зламати ні батькові, ні Острозькому. А якщо Андрій не здатен бачити правду й вірить пліткам замість того, щоб вірити тобі — то він дійсно тебе не заслуговує.

Цей вечір був повний щирих сліз, гіркого вина й найпростішої, найціннішої дівочої підтримки, яка поступово змивала з душі Оксани крижане оціпеніння...