«Флірт»

Він розчахнув двері ординаторської.

— Де Оксана Володимирівна? — запитав він, лихоманково шукаючи очима її силует у кабінеті.

Старша медсестра Галина, яка саме пила чай, аж поперхнулася. Вона вирячила очі й заїкаючись витиснула: — А... Андрію Вадимовичу... Вона... вона пішла на обхід.

— Що?! — цей вигук струсонув шибки у вікнах. — Без мене?! На обхід відділення?!

— Вона... вона забрала всі карти... сказала, що ви зайняті... — пролепетала медсестра, щулячись.

Все його каяття, увесь жаль і провину миттєво змило лютою, холеричною хвилею гніву. Вона посміла? Вона самовільно перебрала на себе повноваження завідувача?! Показує характеру?!

— Холера! — вилаявся він на весь коридор.

Острозький пронісся поверхом, як розлючений ураган. Молодший персонал буквально втискався в стіни, розступаючись перед його важким кроком.

— Де вона?! — рявкнув він на Вадима, який вискочив із мийки.

— У... у двадцять третій... — пролепетав той, показуючи пальцем.

Острозький з розмаху, без стуку вибив двері 23-ї палати. Дерев'яна стулка глухо вдарилася об обмежувач.

Він влетів усередину, готуючись рознести її в пух і прах за самовільний обхід, але застиг на місці, ніби наштовхнувся на кам'яну стіну.

Біля ліжка того самого вредного пацієнта стояла вона — його Оксана.

Це був Богдан. Той самий розбещений мажорчик, який уже довго катував увесь персонал після тієї страшної ДТП. Той самий Богдан, до якого Андрій уже якось збожеволів від ревнощів.

І ось знову...

Оксана була в сліпучо-білому халаті, її волосся було ідеально зібране. Вона обережно тримала Богдана за руку й щось тихо йому щебетала, м'яко, затишно посміхаючись. У її погляді було стільки тепла й турботи, скільки Андрій не бачив за весь цей проклятий ранок.

Вона навіть не здригнулася від його гучної появи. Вона просто повільно повернула до нього голову, і її зелені очі миттєво згасли, перетворившись на два шматочки прозорого, непробивного льоду.

Чорт... Знову він. Знову цей капризний хлопець, цей легкий флірт, який Андрію завжди марився між ними, ці його постійні запрошення на каву для «лікуючого лікаря». І те, як Оксана вміла шукати підхід до цього важкого пацієнта — її чарівна посмішка для Богдана завжди була найкращими ліками.

Але зараз... бачити, як вона дарує це тепло людині, яка його абсолютно не варта, поки для самого Андрія в її очах залишився лише сухий, убивчий холод — це було вище за його сили. Минуле вибачення, професійна етика, сталева витримка — усе згоріло в один момент.

Андрій стояв у дверях, важко дихаючи, а в його грудях дико, неконтрольовано палала ярість...

✨ А ви були готові до такого повороту? Чи Богдан справді лише пацієнт… чи він стане небезпечним суперником для Андрія?

💬 Напишіть у коментарях, що ви думаєте про цю сцену — чиї дії вам здаються правильними, а хто перегнув межу. 📚 І не забудьте додати книгу до своєї бібліотеки, щоб не пропустити продовження цієї історії!