«Операція правнуки: крах»

Тиша, була не просто важкою — вона пекла. Бабуся Марія так і залишилася сидіти, прикривши рот тремтячою долонею, а її блакитні очі, завжди такі променисті, зараз були сповнені розгубленості та переляку. Вона вперше бачила свого онука таким — нищівним, холодним і чужим.

Володимир Красовський поправляв манжети дорогої сорочки, намагаючись повернути собі звичний, господарський вираз обличчя, хоча у глибокій зморшці між бровами читалося роздратування. Його чоловіче его теж отримало відчутний удар.

Оксана повільно повернула голову до батька. Всередині неї більше не було переляканої дівчинки, яка боїться суворого батьківського погляду. Там палав чистий, розпечений гнів. Вона випростала спину, і її погляд став таким же гострим і рішучим, як у хірургічного скальпеля.

— Задоволений?, — тихо, але з такою силою промовила вона, що Красовський аж поперхнувся реплікою.

— Що ти сказала? — зсунув брови батько.

— Я сказала: чи ти задоволений?! — Оксана зробила крок до столу, спираючись на нього тремтячими пальцями. — Ти як завжди! Тобі замало контролювати кожен мій крок, перевіряти мої дзвінки й вказувати, як мені жити! Ти вирішив, що можеш купувати мені чоловіків?! Мені?! Ти приїхав сюди зі своїми мільйонами й чеками, ніби на ярмарок, і зіпсував усе, до чого торкнувся!

— Оксано, вибирай вирази! Я дбаю про твоє майбутнє! — підвівся Красовський, підвищуючи голос. — Я хочу, щоб ти працювала в нормальних умовах, а не витягувала чужі кишки за копійки! Я пропонував йому перспективу!

— Мені не потрібна твоя «перспектива»! — згукнула дівчина, і в її очах спалахнули сльози, які вона вперто відмовлялася випускати на щоки. — Я люблю свою роботу! Я вчилася роками не для того, щоб сидіти в твоєму золотому кабінеті й колоти ботокс! І я ніколи... чуєш, ніколи не просила тебе шукати мені нареченого! Ти просто знищив єдине справжнє, що було в моєму житті!

Вона розвернулася до бабусі Марії, яка зблідла ще більше:

— А ви... Ви, Маріє Іванівно! Ви граєтеся людськими долями, як шахами?! Це не бізнес – це живі люди. «Операція правнуки»?! Ви хоч розумієте, що ви зробили?! Це були мої справжні почуття! Я вперше в житті по-справжньому закохалася, а ви з моїм батьком перетворили це на брудний, дешевий фарс! Як вам не соромно?!

— Оксаночко, дитинко... — затремтів голос бабусі, вона простягнула до неї старечу руку. — Я ж хотіла як краще... Я ж бачила, як він на тебе дивиться...

— Ви зробили так, що він тепер мене ненавидить! — вирвалося з грудей Оксани разом із болісним сопінням. — Ви зробили мене в його очах продажною лялькою, яка шукала собі вигідну партію!

Вона схопила з ослінчика свою сумочку й розвернулася до виходу.

— Оксано, зупинися! Куди ти пішла?! — рявкнув батько. — Якщо ти зараз підеш, ти вилетиш із моєї клініки! Я перекрию тобі всі можливості!

Оксана зупинилася біля самої хвіртки. Вона повільно повернулася й подивилася на батька з такою високою, гордою зневагою, якої той від неї ніколи не бачив.

— Звільняй, — чітко прокарбувала вона кожне слово. — Подавися своєю клінікою, тату. Я краще піду санітаркою в звичайну лікарню, ніж залишуся під твоєю опікою ще бодай на день.

Вона грюкнула хвірткою так, що деревина затріщала, і вибігла на порожню ґрунтову дорогу.