«Анафілаксія почуттів»

Бабуся Марія зникла за поворотом садової доріжки, а повітря в альтанці наче стало густішим. Оксана затамувала подих. Те тривожне передчуття, яке вона спочатку списувала на звичайну нерішучість перед знайомством, тепер гострим уколом під ребрами.

Вона здавалася Андрію такою тендітною, майже беззахисною у цій великій плетеній гойдалці. Він помітив, як ледь помітно тремтять її пальці, як згасла та пустотлива іскра у темних очах.

— Ей, ти чого? — м'яко перепитав Андрій. Його голос звучав як найкраще знеболювальне — заспокійливо, тихо, огортаючи теплом.

Він простягнув руку, перехопив її холодну долоню й повільно підніс до своїх губ, торкаючись подушечок пальців, заплутуючись поглядом у її очах. Потім прихилився ближче, лишаючи ніжний поцілунок на скроні, провів губами по щоці й затримався на тріпочучих повіках.

— Не бійся, — шепнув він їй у самі губи. — Ти з найважливішою людиною в моєму житті. Вона тебе вже любить. Я це бачу.

Оксана не встигла відповісти. Його губи накрили її губи — спочатку обережно, торкаючись лише краєчком, а за мить — глибше, з тією накопиченою за останні важкі дні пристрастю, від якої земля вислизає з-під ніг. Для них обох час зупинився. Зникли шелест листя, спів птахів і весь зовнішній світ. Існував лише цей поцілунок, смак кави на її губах і відчуття його сильних рук, що захищали її від усього світу.

— О, здається, у мене є всі шанси дочекатися правнуків ще до осені! — пролунав гучний, веселий голос бабусі Марії прямо біля входу в альтанку.

Оксана зойкнула, сахнулася й, спалахнувши до кінчиків вух, уткнулася обличчям у широкі груди Андрія, ховаючись від ніяковості. Вона чула, як прискорено стукає його серце — таке знайоме, ритмічне, рідне.

Андрій засміявся, не випускаючи її з обіймів, і підвів очі:

— Бабусю, ти як завжди вчасно...

Слово застрягло у нього в горлі. Поруч із усміхненою бабусею Марією стояв чоловік. Високий, зі сталевою сивиною, у бездоганному темно-синьому костюмі від відомого бренду. Його владний, зверхній погляд сканував альтанку з типом господаря життя, який звик оцінювати все в грошовому еквіваленті.

— О, вітаю, Володимире Олександровичу, — здивовано мовив Андрій, трохи послаблюючи хватку. Його медичний мозок миттєво зреагував на присутність бізнесмена. — Ви у справах до бабусі?

— Та ні, Острозький, я у справах до тебе. Маю кілька серйозних пропозицій, — чоловік ледь помітно всміхнувся кутиками губ, а потім кивнув на дівчину. — Ну, показуй, кого ти там так ревно ховаєш у своїх обіймах? Секретарку чи нову асистентку?

Почувши цей знайомий, важкий голос, від якого з дитинства все всередині стискалося в крижаний вузол, Оксана нажахано підняла голову.

— Тату?.. — з її грудей вирвався швидше переляканий видих, ніж питання.

Володимир Красовський на секунду завмер, його брови зсунулися до перенісся, а в очах спалахнуло роздратування:

— О, Оксанко? Ти? — він склав руки на грудях, розглядаючи доньку. — А мені казала, що в тебе «невідкладні справи» і «важкі пацієнти». Значить, як із батьком на обід поїхати — то часу немає, а як із Острозьким за місто — то негайно знайшлася вільна хвилина?

Андрій здивовано переводив погляд із Володимира на Оксану. У його голові виник розрив шаблону. Красовський? Батько Оксани?Тут в неділю?

В Оксани просто відняло мову. Вона дивилася на батька, і повітря в легенях катастрофічно бракувало. Серце калатало десь у горлі. Що він тут робить? Звідки він знає бабусю Марію?

— Ой, та годі вам із порога з'ясовувати стосунки! — щебетала бабуся Марія, проходячи всередину й викладаючи на стіл кришталеві графіни. — Сідай, Володю, за стіл. Наливай чарку. Здається, у нас сьогодні велике родинне свято!

Оксана та Андрій сиділи як приковані. Між ними пробіг той самий холодний протяг, якого ще хвилину тому не існувало.

— Андрію, — владно промовив Володимир Красовський, влаштовуючись у плетеному кріслі навпроти й не звертаючи жодної уваги на зблідлу доньку. — Перейдемо одразу до справи. Я зараз розширюю мережу своїх медичних центрів і відкриваю нову, флагманську приватну клініку. Мені потрібен гідний керівник. Топ-менеджер із золотими руками. Я хочу запропонувати цю посаду тобі. Твоя кар'єра хірурга росте, як гриб після дощу, про тебе говорять. Це чудова нагода вийти на новий рівень. Зарплата, відсоток від акцій, повний карт-бланш.

Андрій повільно відкинувся на спинку гойдалки. Його рука остаточно сповзла з талії Оксани. Погляд потемнів, ставши важким, розважливим, «операційним».

— Несподівана пропозиція, Володимире Олександровичу, — повільно мовив Острозький. Голос його втратив усяке тепло. — Не сподівався отримати її за бабусиним обіднім столом. Я... обдумаю.

Оксана сиділа, наче набрала в рот води. Вона дивилася на Андрія, але той навіть не глянув у її бік. У її голові вирував справжній хаос: Клініка? Кар'єра? Пропозиція? Андрій і її батько? Що взагалі відбувається?! Вона що — декорація в чиємусь бізнес-плані?

Бабуся Марія, помітивши, як напруга розрізає повітря, сплеснула в долоні:

— Володю, ну що ти одразу про свої мільйони! Не накидайся на дітей, дивись, як дівчина зблідла, аж лиця на ній немає!