«Аромат півоній»

Хімія, яка панувала між ними зараз, була якоюсь особливою. З одного боку, вони були дорослими, досвідченими людьми, які щодня бачили життя й біль у лікарняних стінах, але ця дитяча грайливість і легкість додавали їхнім стосункам неймовірного шарму.

Андрій підійшов ззаду, м'яко обхопив її за талію й уткнувся носом у вологе каштанове волосся. Дівчина обернулася в його обіймах, поклала долоні на його вологі від душу плечі, і цей ранок остаточно застиг у їхньому довгому, солодкому поцілунку.

Яскраве ранкове сонце пробивалося крізь легку штору, затоплюючи всю кухню золотавим світлом — ніби сам всесвіт нагадував їм, що почуття, які щойно народилися між ними, такі ж яскраві, теплі й чисті, як це сонячне проміння.

Дивлячись, як Оксана щиро усміхається й грайливо збирає крихти з тарілки, Андрій на мить замислився. Десь на периферії свідомості промайнула важка, тривожна думка, яка болючим уколом зіпсувала ранкову ідилію: Варто розказати їй усе прямо зараз... Поки це не вибухнуло між ними.

Він же чудово знав про її натягнуті, майже ворожі стосунки з батьком. Знав, як запекло ця вперта дівчина виборювала свою незалежність. Вона відмовилася від грошей Красовського, свідомо гралася в «самостійність», винаймала цю скромну квартиру, їздила на старенькій автівці й попри тиск родини йшла до своєї мрії — стати справжнім дитячим хірургом. Більше того, Оксана ретельно, з майже шпигунською обережністю приховувала від колег у клініці, чиєю донькою є насправді, бо прагнула досягти всього сама, а не через впливове прізвище.

І саме зараз Андрій зберігав від неї секрет, який міг умить спопелити все це крихке щастя.

Він згадав свою нещодавню розмову з її батьком. Красовський-старший вже шукав із ним контакту й безцеремонно підговорював Андрія зробити все можливе — давати важкі нічні чергування, завалювати рутиною, тиснути на дівчину, — аби тільки Оксана зламалася й зрозуміла, що виснажлива дитяча хірургія «не для ніжної панянки».

«Якщо вона дізнається, що я знав про пропозицію її батька й мовчав... вона сприйме це як зраду», — промайнуло в голові хірурга. Цей недомовлений факт загрожував стати детонатором, який рознесе їхні почуття на друзки.

Але зараз, дивитися в ці сяючі закохані очі й власноруч руйнувати такий дивовижний, магічний ранок Острозькому боляче не хотілося. Він зробив фатальну помилку, яку часто роблять закохані чоловіки, — вирішив відкласти важку розмову «на потім».

«Спочатку я сам поговорив із Красовським, — переконав себе Андрій, ступаючи на дуже слизьку стежку. — Доведу йому, що його донька — геніальна, неймовірно талановита хірургиня. І заодно чітко поясню, що вона для мене — не черговий інтерн, а дівчина, щодо якої в мене найсерйозніші наміри в житті».

Він щиро вірив, що контролює ситуацію. Вірив, що захищає її. І навіть не підозрював, як жорстоко цей добірний самообман обернеться проти нього вже за кілька годин...

— Гей, Острозький! Ти чого завис? — перервав його внутрішній монолог дзвінкий голос Оксани. Вона помахала долонькою перед його обличчям і грайливо примружилася: — Кажу, вже одинадцята година! Мабуть, час збиратися?

Андрій струсив із себе важкий морок думок, прийшов до тями й тепло усміхнувся, перехопивши її руку та притиснувши її до своїх губ.

— Так, Ксюнь, ти маєш рацію. Збирайся швиденько, — він рішуче підвівся з-за столу. — Заміський будинок бабусі недалеко, десь за пів години доїдемо. Але спочатку заскочимо до мене — мені треба переодягнутися в щось «пристойне», як вимагала бабуня Марія, і обов’язково купимо квіти по дорозі.

Він грайливо підморгнув дівчині й додав: — Купимо її улюблені білі гортензії, щоб трохи пом'якшити її запальний характер перед тим, як вона почне влаштовувати нам допит!

Коли вона вийшла з кімнати, Острозький на мить затамував подих і просто застиг, не зводячи з неї очей.

Оксана обрала легку жовту сукню, яка м'яко огортала її тендітну фігуру, немов прохолодний весняний вітерець. Ніжний, майже непомітний макіяж лише підкреслював її природну вроду, додаючи обличчю особливої свіжості та дівочого шарму. Густі каштанові пасма вільно спадали на плечі, скручуючись на кінцях у м'які, шовковисті хвилі, що мерехтіли в сонячному світлі. А соковиті, зачервонілі від ранкових пестощів губи... вони так і манили до нового, нестримного поцілунку.

Такою він її ще ніколи не бачив.

У клубі, під спалахами софітів і в ритмі гучної музики, вона була втіленням чистої пристрасті, відважної сексуальності й привабливої небезпеки. У лікарняних коридорах — зібраним, принциповим і суворим лікарем.

А зараз... зараз перед ним стояла неймовірно ніжна, тонка й тендітна дівчина, яку хотілося не просто бажати — її хотілося сховати від усього світу, обійняти й безкінечно оберігати від будь-яких життєвих бур.

— Ну що, Андрію Вадимовичу? — Оксана грайливо покрутилася перед ним, підхопивши край легкого підводу. — Я готова підкорювати серце вашої бабусі. Чи ви так і будете стояти з відкритим ротом?

Андрій лише повільно похитав головою, випускаючи важкий, закоханий видих, і з м'якою усмішкою ступив до неї крок:

— Ксю... Ти просто не залишаєш мені жодного шансу залишитися розсудливим чоловіком.

Підхопивши її на руки, як кришталеву вазу, Острозький рішуче поніс дівчину до виходу.