«Ніжність без сумнівів»

Оксана повільно розплющила очі, відчуваючи, як обличчя торкається м’яке ранкове сонце. Знову ранок... І знову поруч із ним.

«Ущипніть мене хтось...» — промайнуло в голові з легким, щасливим подивом.

Здавалося, це дежавю, але ні — цього ранку все було абсолютно інакше. Жодної тривоги, жодних вагань чи докорів сумління. Сьогодні, як ніколи раніше, їй не хотілося втікати, не хотілося збирати речі до сходу сонця й ховати очі. Вона виразно, кожною клітиною відчувала: її місце — тут, поруч із цим чоловіком. І яке ж це було полегшення — нарешті щиро зізнатися собі в цьому! А робота, клініка, суворий батько... Вона знала: Острозький крутий. Він зі всім розбереться.

Дівчина ліниво, по-котячому потягнулася до його обличчя й легким, майже невагомим дотиком губ «вкрала» в нього ранковий поцілунок.

Андрій, який, виявляється, вже не спав, а лише спостерігав за нею крізь прижмурені повіки, миттєво перехопив її ініціативу. Його сильна рука опустилася на її талію, притягуючи дівчину ближче.

— Ого, і хто це тут у мене знову підкрадається? — з низьким від сну голосом усміхнувся він.

Острозький жадібно й водночас нестерпно ніжно зацілував її губи, а потім тепло притулив до своїх гарячих грудей. Вони просто лежали, сплівшись ногами під ковдрою, і мовчки насолоджувалися цією кришталевою миттю.

Сьогодні можна було нікуди не поспішати. Усе погане залишилося позаду: недомовки, безглузді сумніви, виснажлива робоча метушня. Просто зараз, у цій сонячній спальні, існували тільки вони удвох і їхні оголені, чисті почуття.

— Класний чай ти вчора «заварила», Ксюнь... — з бісикуватою, білозубою усмішкою промовив Острозький і знову потягнувся до неї за продовженням.

— Так, стоп, Андрію Вадимовичу! — з удаваною суворістю виставила долоньку Оксана, хоча очі сяяли сміхом. — Я на кухню, робити каву. А тобі нагадую: у тебе сьогодні сімейний обід у бабусі. Тому зараз — ніяких «кексів до чаю»!

Андрій голосно, щиро зареготав, закинувши голову на подушку, але слухняно підвівся й, важко зітхаючи з удаваним жалем, поплентався в душ.

Коли за кілька хвилин він вийшов із ванної, витираючи рушником вологе волосся, то на мить просто застиг у дверному проході.

Оксана танцювала на кухні в одній лише мереживній нижній білизні, легенько пританцьовуючи під уявну музику й чаклуючи над тостером. Повітря в квартирі вже заповнився божественним, затишним ароматом свіжозвареної кави. Дивлячись на цю картину, зазвичай суворий хірург чесно зізнався собі: він віддав би все на світі, аби бачити її саме такою — веселою, легкою, життєрадісною та беззахисною — кожного ранку на своїй власній кухні.

— Ой, Ксенію Володимирівно... — підпер плечем одвірок Андрій, оглядаючи її з голови до ніг гарячим, важким поглядом. — Якщо ви зараз же не одягнете якийсь халат, ризикуєте залишитися не лише без бабусиного обіду, а й без вечері!

— І це мені каже чоловік, який стоїть посеред кімнати з одним рушником на поясі? — зареготала Оксана, з усмішкою повернувшись до нього з кухонною лопаткою в руці.