«За зачиненими дверима»

Піднявшись на третій поверх, Андрій ступив через поріг її квартири. Вона була доволі скромною, як для доньки власника однієї з найпрестижніших клінік міста, але водночас неймовірно затишною та домашньою. Тут не відчувалося пафосу — лише м’яке тепле світло, живі квіти у вазах та легкий порядок, у якому вгадувався характер господині.

Усівшись на м'якому дивані у вітальні, хірург скинув куртку й із задоволенням спостерігав за Оксаною. Вона щось захоплено «чаклувала» на маленькій кухні. За кілька хвилин кімнатою розлився паморочливий, глибокий аромат: запахло соковитою м'ятою, терпкуватим чебрецем, ромашкою та ще якимись духмяними карпатськими травами, що вмить заповнили кожен куточок квартири.

Оксана обережно повернулася до вітальні, ніжно сіла поруч на диван і налила гарячий, паруючий напій у дві прозорі чашки.

— Як приємно пахне... — Андрій підніс чашку до губ, вдихаючи аромат, і хитро примружився. — Оксано, якщо це якесь таємне любовне зілля, то можеш не витрачати ресурси. Пізно. Я вже й так попався….

Оксана від несподіванки й таких прямих слів зашарілася так густо, що в мить стала червонішою за стиглу полуницю. Дівчина ніяково опустила очі й просто не знала, куди подіти власні руки від збентеження.

— Гаразд, вибач, — м'яко усміхнувся Андрій, торкаючись її підборіддя й піднімаючи її обличчя до себе. — Дурний жарт. Обіцяю навчитися жартувати краще.

Весь цей час, поки вони сиділи поруч, Оксана понад усе на світі хотіла знову відчути його губи. Але вони розмовляли, пили чай, обіймалися, жартували, обговорювали майбутні складні операції та її амбітні плани на інтернатуру. Вона слухала його й дивувалася: їм було так просто, легко й гармонійно разом, ніби вони знали один одного не кілька тижнів, а ціла вічність.

Проте Андрій Вадимович тримав себе зі сталевою, майже нелюдською стриманістю. Кожен невинний дотик цієї дівчини, кожна випадкова судома її тіла розпалювали в ньому дикий вогонь. Кожен її подих, дівочий сміх і невагомий поцілунок у щоку викликали шалене, первісне бажання притиснути її до себе й не випускати з обіймів до ранку.

Але він змушував себе тримати дистанцію. Він був насамперед лікарем і чудово розумів: її вчорашній перший досвід був надто бурхливим і емоційним. Дівчині потрібен був спокій, нормальний сон і час для відновлення, а не новий сплеск його нестримної пристрасті.

Не в силах більше змагатися з власним божевільним потягом, Андрій кинув короткий погляд на настінний годинник і вирішив діяти. Він розумів: ще буквально пів години в компанії цієї маленької звабниці — і його сталеве володіння собою дасть тріщину.

Оксана нервово облизнула пересохлі губи, спостерігаючи за ним. Усередині дівчини вирував справжній хаос. Вона бачила всю теплоту й щирість його почуттів, бачила цей особливий вогник у його очах. Але геть не розуміла, чому зазвичай такий жагучий і пристрасний Острозький зараз поводиться настільки стримано. Чому так скупо відповідає на її поцілунки? Не відштовхує, але й не дає подіям розвиватися далі...

Низ живота нив від солодкого, дражливого болю. Вона відчувала непереборне бажання віддатися цьому чоловікові знову, але геть не знала, як правильно проявити ініціативу. На дружбу це точно схоже не було, але й кохатися він, здавалося, зовсім не планував!

Врешті, коли Андрій рішуче підвівся з дивана й мовив своїм звичним строгим тоном: — Завтра о десятій ранку я за тобою заїду. І без запізнень, Ксеніє Володимирівно.

Оксана не витрималася. Не вигадавши нічого кращого, вона рвучко підхопилася й просто спіймала його за міцну долоню.

— Чекай... — її голос здригнувся, а в очах спалахнула щира, майже дитяча прохальна ніжність. — Я не хочу, щоб ти їхав. Залишся зі мною...

Андрій застиг від її раптового руху. Його погляд опустився на її пальці, що міцно стискали його долоню, а потім повільно піднявся до її очей — темних від хвилювання й абсолютно відвертих.

— Боже, дівчинко моя... — палко й рвучко промовив він, випускаючи важкий подих, який більше нагадував рикання.

Він ступив крок назад, скорочуючи відстань між ними до нуля, й обхопив її обличчя долонями. Його великі пальці ніжно окреслили скули Оксани, а в очах спалахнув той самий вогонь, який він так важко намагався приборкати цілий вечір.

— Та я просто не можу залишитися поруч і далі стримуватися! — його тембр став низьким, оксамитовим і неймовірно пристрасним. — Тобі слід відпочити, Ксюнь. Вчорашня ніч була занадто пристрасною для твого першого разу... Я просто боюся, що знову не втримаюся, коли буду поруч.

Він нахилився й з безмежною трепетністю поцілував її в лоб, а потім опустився до скроні, притискаючись губами до ніжної шкіри біля вуха.

— Ти навіть не уявляєш, як важко бути просто «розважливим дорослим», коли ти дивишся на мене такими очима... — гаряче шепотів він їй на вухо, відчуваючи, як дівчина дрібно тремтить у його обіймах.

Острозький і сам собі не вірив. Зазвичай холодний, цинічний хірург із залізним самоконтролем зараз шепотів такі слова, від яких у самого перехоплювало подих. Але це був він — справжній, закоханий без тями чоловік.

Оксана лише глибше вдихнула його запах, відчуваючи, як від його слів і гарячого подиху по тілу розливається солодкий вогонь. Всі її сумніви, що він сприймає її як «друга» чи жаліє, вмить згоріли. Він просто піклувався. Але зараз їй не потрібна була медична турбота — їй потрібен був сам Андрій.