Сніданок

Оксана так і не змогла видавити з себе жодного слова. З широко розплющеними очима, в яких досі читалося спантеличення, вона лише слухняно кивнула і повільно попрямувала за ним до кухні.

Думки в голові плуталися. Вона й у найсолодших снах не могла уявити, що суворий, недосяжний Андрій Острозький — чоловік, перед яким тремтить увесь персонал клініки, — буде особисто готувати їй сніданок! На просторому мармуровому острові на неї чекала свіжозварена запашна кава, апетитний омлет із зеленню та ніжні тости.

Ніяковість моменту буквально накрила дівчину з головою. Вона сіла на високий стілець і просто не наважувалася підняти на нього погляд, гарячково розглядаючи свою тарілку й ковтаючи кожен шматочок із дивовижним зусиллям.

У цей час Андрій, увімкнувши всю свою харизму впевненого в собі «альфа-самця», спокійно спирався на стільницю. Він неспішно сьорбав каву, не зводячи з неї палаючого, проникливого погляду. Його розважала ця її дитяча сором'язливість, і він просто не зміг утриматися від провокації:

— Що таке, крихітко? — з бісівською, оксамитовою іронією мовив він, нахиляючись трохи ближче. — Здається, сьогодні зранку, коли ти так солодко пестила мою шкіру й цілувала мої руки, ти не була такою сором'язливою, мм?..

Щоки Оксани вмить спалахнули яскравим вогнем. Сором і образа боляче вкололи в саме серце. Вона відчула себе так, ніби її найтаємніші, найніжніші почуття просто виставили на глум. Дівчина різко відсунула тарілку, гучно підхопилася зі стільця й зробила крок назад, збираючись негайно піти. Код я памятаю – з обуренням відповіда Оксана.

У цей момент у голові Андрія щось клацнуло. Побачивши, як згасли її зелені очі й як зрадливо затремтіли її губи, хірург миттєво зрозумів: він наступив на міну. Усе його чоловіче самовпевнене піддражнювання зараз прозвучало гидко й цинічно.

Оксана — це не одна з тих тупих, довгоногих моделей, з якими він пересікався раніше і які грали в легкі ігри. Вона була зовсім іншою, і те, що він відчував до неї зараз, лякало його своєю глибиною та щирістю. Він зловив себе на думці, що зовсім не вміє спілкуватисяі з жінками, на всіх тих, хто розділяв його ліжко до сьогодні йому було байдуже, а от Оксана – вона інша. Вона по суті перша жінка, яку він привіз до дому, а не в готель.

Відставивши чашку, Андрій різко підхопився й у пару довгих кроків скоротив відстань між ними.

— Ксю... Пробач мені, — гаряче мовив він, хапаючи її за тонкі зап'ястя й зупиняючи. У його темних очах більше не було глузування — лише щирий, стривожений каяттям погляд. — Я бовдур. Справжній бовдур... Я не хотів тебе образити, чесно.

Ксенія завмерла. Його пальці, гарячі й міцні, стискали її зап'ястя, і цей дотик наче струмом пробіг по шкірі, змушуючи серце зробити божевільний стрибок. Вона хотіла висмикнути руки, змусити себе випростатися й кинути йому в обличчя якесь гостре, викривальне слово... Але погляд Андрія відзброював.

У ньому дійсно не залишилося ні краплі тієї звичної, дратівливої зверхності. Тільки щирість. І це лякало її навіть більше, ніж його кпини.

— Відпусти, Андрію, — тихо мовила вона. Голос трохи затремтів, і це розлютило її ще дужче. — Ти завжди спочатку робиш або кажеш дурниці, а потім чекаєш, що один твій погляд усе виправить.

— Я не чекаю, що все буде просто, — він не випустив її рук, але послабив хватку, проводячи великим пальцем по її пульсуючій вені. — Я просто хочу, щоб ти мене почула. Я дійсно перегнув палицю.

Вона глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе й не піддаватися цьому магнетизму... Перш ніж вона змогла звести між ними чергову захисну стіну з слів, Андрій зробив крок упритул і притягнув її до себе.

Він обійняв її міцно, майже розчаровано-жадібно, наче ховав від усього світу — як щось найкоштовніше, найтендітніше і найдорожче у своєму житті.

Вона затамувала подих. Усі приготовані шпильки й обурення миттєво розвіялися, випарувалися від цього гарячого, захисного тепла. Ксенія не стала вириватися. Замість цього вона безсило опустила руки й сховала обличчя в нього на грудях, уткнувшись носом у його оголені груди і відчуваючи останні нотки  його парфуму.

У цю секунду час навколо них просто зупинився. Зникли всі непорочності, зникли образи й увесь гамір зовнішнього світу. Їх переповнила така потужна, нестримна хвиля почуттів, що перехоплювало подих. Це було дивне, майже містичне відчуття — ніби вони знають одне одного не якісь місяці чи роки, а ціле життя. Ніби ця зустріч була зумовлена десь на небесах.

Андрій гладив долонею її волосся, легко спершись підборіддям, і в цьому мовчанні було стільки сенсу, скільки не вмістили б жодні слова у світі. Ці обійми були варті за все: за всі вибачення, за всі визнання і за всі невимовлені зізнання.

Проте цей магічний момент тривав лише мить. Першою до тями прийшла Ксенія. Усвідомлення того, наскільки беззахисною вона щойно була в його обіймах, пропекло її зсередини гострим переляком. Вона занадто близько підпустила його до свого серця, а це завжди було небезпечно.

Зробивши зусилля над собою, дівчина легко, але рішуче відсторонилася. Уникаючи його палаючого погляду, вона глянула на годинник і судомно вдихнула повітря.

— Боже, я спізнююся... — її голос затремтів, але вона намагалася надати йому ділового тону. — Мені терміново час на роботу.

— Зачекай, — Андрій відразу ступив за нею, уже простягаючи руку до ключів. — Я тебе відвезу.