«Занадто рано для втечі»

Гарячі струмені ранкового душу допомогли Оксані дещо впорядкувати думки, але зовсім не охолодили почуттів. Вона стояла під водою, притиснувши долоні до палаючих щік, і подумки карала себе за власну слабкість.

Низ живота досі солодко та важко нив від спогадів про минулу ніч. Тіло пам'ятало кожен дотик його гарячих долонь, кожен поцілунок, від якого перехоплювало подих. Вона була безмежно, неймовірно щасливою, що саме Андрій Острозький став її першим чоловіком. У пам'яті виринали глузливі кпини подруг про її «невинну правильність» та вчорашній переляк у клубі, коли її залицяльник Вано почав розпускати руки. Якби не раптова поява Андрія...

Легка, замріяна посмішка торкнулася її губ.

«Боже, він мене цілував... І як цілував!» — пронеслася солодка думка.

Але мріяти про свого суворого боса й відчувати його наживо — це геть різні речі. Коли таємна мрія раптово стає реальністю, ти просто не знаєш, що з цим робити далі.

— Чому між нами так багато перешкод?.. — тихо пробурмотіла Оксана, витираючись рушником.

Вона розуміла: її втеча — це по дитячому, дурість. Їм усе одно доведеться поговорити, розставити крапки над «і» та якось домовитися про спільну роботу в хірургії. Але зараз... Зараз вона була просто не готова до тверезих дорослих розмов. Вона хотіла зберегти в собі це відчуття бодай ще на день — відчути себе дівчиною, яку цей залізний чоловік так жагучо, до безтями кохав цієї ночі.

Застібнувши сукню та взявши сумочку, Оксана тихо, мов невагома тінь, прошмигнула коридором. Цього разу їй вдалося без перешкод дістатися заповітних вхідних дверей.

«Ну ось і все. Свобода», — полегшено зітхнула вона й впевнено натиснула на масивну металеву ручку.

Ручка глухо заклинила. Двері навіть не ворухнулися.

— О чорт... — вирвалося в Оксани.

Вона спробувала ще раз, силою натискаючи важіль. Нічого. Вона гарячково озирнулася довкола в пошуках щілини для ключа чи замка:

— Блін, та де ж ключ?!

І тільки зараз її переляканий погляд упав на невелику сенсорну панель із підсвіткою. Електронний кодовий замок! Капець. Повний капець! Якщо Андрій зараз почує цю метушню — їй кінець.

— Так, Ксюхо, спокійно. Зберися! — тихо зашепотіла вона сама до себе, притискаючи долоню до прискореного пульсу на шиї. — Ти ж майбутній лікар, у тебе має бути логіка. Коли там у нас днюха Острозького? Точно! Восени, він ще проставлявся в ординаторській і на весь поверх хвалився, що народився 14 жовтня, як справжній козак!

Пальці зрадливо тремтіли. Вона обережно, стараючись не шуміти, занесла руку над цифрами. Тонкий дівочий пальчик тихо торкнувся сенсора: 1... 4... 1... 0...

Замість жаданого клацання розблокованого замка передпокій раптово прорізав різкий, волаючий гук: «ПІ-ПІ-ПІ-ПІ!» На панелі спалахнув загрозливий червоний індикатор, сповіщаючи про помилку.

— Так... Все. Я попала, — приречено прошепотіла Оксана, заплющуючи очі й притискаючись спиною до виходу.

А в цей самий час із напівтемряви кухні за цією сценкою безшумно спостерігав господар квартири.

Спираючись плечем на одвірок, Андрій поволі сьорбав гарячу чорну каву зі своєї улюбленої чашки. На ньому були лише вільні сірі домашні шорти, що відкривали його кубики преса та широкі, покреслені легкими подряпинами плечі. Куточки його вуст розтягнулися в м'якій, невимовно соковитій посмішці.

Вона була просто неймовірною. Така мила, така перелякана, із розпатланим після душу волоссям та великими зеленими очима — вона нагадувала маленьке, дике звірятко, яке необачно забрело прямо в лігво хижака й тепер гарячково шукає вихід.

— Не вгадала, крихітко, — пролунав у тиші передпокою його низький, злегка хрипкий після сну оксамитовий голос.

Оксана здригнулася всім тілом і різко розплющила очі.

Андрій повільно відставив чашку на консольний столик і зробив крок до неї. Його босі ноги ступали по паркету беззвучно, а погляд темних очей буквально припікав шкіру.

— 14 жовтня — це день, коли я народився для світу, — прошепотів він, не зводячи з неї палаючого погляду і зупиняючись буквально за крок від дівчини. Його гаряче дихання торкнулося її скроні, викликаючи сип мурашок по всьому тілу. — Але код від моїх дверей... це дата, коли ти вперше зайшла в мою операційну, Оксано.

Дівчина затамувала подих, віднявши мову. А Андрій повільно підняв руку, перекриваючи їй будь-який шлях до відступу, і провів кінчиком пальця по її тремтячій нижній губі.

— І куди це ти зібралася тікати о шостій ранку від свого завідувача відділенням, мм?

Оксана заніміла, не в змозі вимовити бодай слово. Усе її тіло перетворилося на один суцільний оголений нерв, а язик просто відмовився коритися.

Проте Андрій і не чекав від неї пояснень. Не давши дівчині й секунди, щоб зібратися з думками чи вигадати нове виправдання, він зробив останній пів крок і м'яко, але беззаперечно накрив її губи своїми.

Цей поцілунок був абсолютно іншим. У ньому більше не було тієї дикої, несамовитої вимогливості, напористості та тваринної пристрасті, що спалювала їх минулої ночі. Зараз від цього залізного чоловіка віяло неймовірним теплом, оксамитовою ніжністю та якимось дивовижним, майже нереальним домашнім затишком. Він цілував її так бережно, так трепетно — наче вона була найкрихкішим і найціннішим скарбом у його житті.