Оксана

Перші, ще зовсім кволі промінчики ранкового сонця ледь помітно пробивалися крізь щільні штори, малюючи ніжні візерунки на стінах просторої спальні.

Оксана повільно розплющила очі. Голова була трохи важкою, а кожен м'яз у тілі озивався солодким, майже відчутним болем. Вона затамувала подих, боячись кліпнути, бо все довкола здавалося лише дивовижним, ілюзорним сном. Але міцне чоловіче тіло, що мирно й тепло дихало поруч, та важка гаряча рука, яка спочивала на її талії, беззаперечно доводили: це реальність.

Серце в грудях забилося як божевільне. Вона не вірила своєму щастю.

Нарешті! Нарешті він побачив у ній не просто виконавчу, бездоганну медсестру, яку можна нещадно ганяти по всьому хірургічному відділенню з ранку до ночі. Учора він дивився на неї зовсім інакше. Вчора він був шалено мужнім, диким і водночас неймовірно ніжним... У його обіймах Оксана остаточно втратила глузд, згоряючи в полум'ї пристрасті, про яку раніше читала лише в книгах.

Але разом із ранковою прохолодою в душу почав прокрадатися холодний, тверезий страх.

«Боже, що ж буде далі?» — тривожно промайнуло в голові.

Класичний сюжет: бос і його підлегла. Звучить наче дешевий любовний роман, але зараз Оксані було геть не до сміху. До цієї ночі вона лише таємно марила ним, ловлячи кожен погляд і кожен впевнений крок. Але тепер... Як їм працювати разом? Як після ВСЬОГО цього знову вдягти білий халат, віддавати рапорти й звертатися до нього на «ви»?

А що, як для нього це був просто алкоголь і ніч без зобов'язань? Скільки у такого статного, багатого й білозубого хірурга було цих красивих, довгоногих моделей?

«Ні, ні, це неможливо! — подумки запротестувала Оксана, міцніше стиснувши краї ковдри. — Він не міг так прикидатися. Він цілував мене з такою трепетною чуттєвістю, він був таким вимогливим і водночас делікатним... Я не можу бути просто «однією з»!»

Усередині Оксани спалахнула справжня війна. З одного боку волала відповідальна медсестра, яка потай мріяла вивчитися на лікаря і понад усе цінувала репутацію. Вона шепотіла: «Збирай речі, тихо вислизай і вдавай, що нічого не було! Збережи бодай залишки гідності!»

Урешті-решт, здоровий глузд усе ж бере верх. Оксана вирішила: треба йти. Тихо, поки він спить.

Вона обережно потягнулася до тумбочки й мигцем глянула на екран смартфона. Лише п'ята ранку. До початку робочої зміни ще купа часу.

Оксана зітхнула й дозволила собі маленьку слабкість — вкрасти ще хоча б одну годинку цього чарівного, вкраденого у долі моменту. Вона повернула голову й заворожено впилася поглядом у чоловіка поруч.

Не втримавшись, Оксана повільно простягнула тремтячу долоню. Вона затамувала подих і кінчиками пальців, майже безвагомо, торкнулася його щоки, відчуваючи кожною клітиною подушечок м'яку, трохи колючу щетину. Нахилившись ще ближче, вона з невимовною ніжністю припала губами до його широкої, гарячої долоні — тієї самої, що ще кілька годин тому дарувала їй неземну насолоду, а вдень упевнено тримала скальпель, рятуючи людські життя.

Вона хотіла вкрасти для себе кожну секунду цього ранку. Вдосталь насолодитися миттю, що просочилася ароматом його парфумів та пристрасті. Адже десь у глибині душі Оксана боляче, до сліз усвідомлювала: ця ніч була для неї першою... і, швидше за все, стане для них останньою.

Як би серце не краялося від відчаю, як би не хотілося просто уткнутися йому в груди й залишитися тут назавжди, тверезий глузд непохитно твердив своє:

«Схаменися, Оксано! Подумай про своє майбутнє! На тебе чекає важкий шлях, ти маєш стати дитячим хірургом. Твоя мрія — рятувати малюків, і ти повинна досягти всього сама! Щоб батько більше ніколи в житті не дорікав, ніби ти працюєш у клініці лише завдяки його зв'язкам і авторитету. І щоб колеги за спиною не шипіли, що інтрижка з Андрієм Острозьким — це лише хитрий хід, аби швидко видертися кар'єрними сходами!»

Вона не мала права стати черговою пліткою в лікарняних коридорах. Не мала права зганьбити власне ім'я.

Подарувавши собі ще рівно п'ять хвилин цієї солодкої тортури, Оксана важко зітхнула й рішуче змусила себе діяти. Вона тихо, немов невагома тінь, вислизнула з-під ковдри, підхопила з підлоги свій одяг та білизну і, не видавши жодного звуку, подалася до ванної кімнати. Цього разу вона піде непоміченою. Без прощань, без незручних пояснень та жалісливих поглядів.

Уже на порозі спальні, тримаючи дверну ручку, вона на секунду замерзла й озирнулася довкола.

Андрій усе так само мирно спав. Його обличчя в напівтемряві здавалося спокійним та розслабленим — без звичної строгості, що зазвичай наганяла страх на весь інтернатський склад.

Без свого звичного, строгого виразу обличчя та неприступного вигляду Андрій здавався зовсім іншим. Легка темна щетина, довгі темно-золотаві вії, що затіняли вилиці, спокійні, трохи заціловані губи... Вона дивилася на нього й з кожною секундою все виразніше розуміла: що б там не було далі, які б перепони їм не готувала доля, їх вже давно пов'язують далеко не лише робочі стосунки. Її серце відтепер беззастережно належало йому.