«У полоні нічного вогню»

— Рушники у ванній на першому поверсі, праворуч, — коротко, залізним тоном кинув він, відступаючи назад і звільняючи їй дорогу. — Іди.

Оксана схопилася з дивана і, не озираючись, швидко зникла за дверима ванної кімнати. Серце все ще калатало як шалене. Гаряча вода допомогла: вона змила з себе втому, запах клубу та остаточно протверезіла. Загорнувшись у великий білий рушник, який пахнув якимось дорогим чоловічим парфумом із нотками кедра, вона швидко висушила феном своє волосся і знову вдягла ту саму сукню з голою спиною.

Оксана дістала з сумочки телефон, відкрила додаток таксі й уже збиралася вбивати адресу, як раптом помітила, що мережа в елітному підземно-наземному комплексі ловить жахливо, а додаток просто «завис».

«Добре, вийду на вулицю і там викликаю», — подумала дівчина, намагаючись діяти максимально тихо.

Вона навшпиньках вийшла з ванної, тримаючи туфлі в руках, і попрямувала прямо до вхідних дверей. Вітальня була порожньою, світло приглушене — Оксана вже подумки святкувала перемогу. Вона тихо взулася, потягнула руку до дверної ручки і...

У цю ж секунду велика чоловіча долоня з білими пластирами на кісточках з глухим звуком лягла на двері прямо над її головою, надійно блокуючи вихід.

Оксана злякано зойкнула і різко розвернулася. Андрій стояв упритул до неї. Він уже встиг зняти піджак, розстебнув кілька верхніх ґудзиків білої сорочки, а його волосся було злегка розпатлане. Від нього віяло такою дикою, первісною чоловічою силою, що в Оксани знову підкосилися коліна.

— І куди це ми так тихо крадемося? — низьким, оксамитовим голосом запитав Андрій, дивлячись на неї згори донизу. Його погляд ковзав по її свіжому обличчю, зупиняючись на губах. — Я... я ж казала. Я викликаю таксі й їду додому. Мені пора, Андрію Вадимовичу, — дівчина спробувала вкласти у свій голос якомога більше суворості, але він зрадницьки затремтів. Вона підняла телефон, демонструючи екран. — Тільки у вас тут зв'язок поганий...

Андрій навіть не кліпнув. Одним плавним, але швидким рухом він забрав смартфон з її тонких пальців і, навіть не дивлячись, кинув його на комод біля дверей.

— Андрію Вадимовичу! — обурилася Оксана, роблячи спробу дотягнутися до мобільного. — По-перше, Ксюшо, за межами клініки та ще й о третій ночі в моїй квартирі — я для тебе просто Андрій, — тихо, але владно перервав її хірург, перехоплюючи її за талію і притискаючи спиною до зачинених дверей. — По-друге, жодне таксі сюди не приїде. Я не випущу тебе саму в нічне місто після того, що сталося. — Ви не маєте права мене утримувати! — спалахнула Оксана, хоча всередині все солодко стискалося від його близькості. — Маю, — його очі потемніли, а дихання стало важким. Андрій нахилився так близько, що його губи майже торкалися її вушка. — Бо коли ти цілувала мої поранені руки, ти сама віддала мені всі права. Ти нікуди не їдеш, Оксано. Ти залишаєшся зі мною.

Він більше не збирався чекати й грати в джентльмена. Андрій перекрив її обурений подих новим, шаленим і нестримним поцілунком. Цього разу Оксана навіть не намагалася відштовхнути його. Уся її вдаваної суворості вистачило лише на кілька секунд — піддавшись дикому магнетизму цього чоловіка, вона тихо застогнала і закинула руки йому на шию, повністю розчиняючись у його обіймах.

Андрій легко підхопив її під стегна, змушуючи обхопити його талію ногами, і впевненим кроком поніс дівчину на другий поверх — туди, де була його спальня, і де ця ніч обіцяла спалити їх обох дотла.

Оксана більше не мала сил на протест. Алкоголь, втома та шалений магнетизм цього чоловіка остаточно вимкнули розум — їй здавалося, що все це лише дивовижний, солодкий сон. Вона відповідала на його поцілунки з відчайдушною пристрастю і водночас із такою трепетною ніжністю, ніби боялася: варто їй на секунду відпустити його, і цей ілюзорний Андрій зникне. Вона відчувала, як кожною клітиною тіла розливається густа хвиля тепла, яка миттєво переростає в палючий жар.

Коли Андрій на мить відірвався від її губ, його погляд був важким і темним. Він пильно вдивлявся в її обличчя, ніби шукав підтвердження, що перед ним справді вона — його непокірна медсестра, а не марення, навіяне нічним клубом та віскі. Переконавшись, він знову припав до її шкіри, делікатно, але вимогливо цілуючи чутливу лінію шиї. Під його губами шалено, наче поранена пташка, билося її серце.

Андрій легко підхопив її на руки і впевненим кроком заніс до спальні. Оксана встигла лише мигцем окинути поглядом простору напівтемну кімнату, як велике ліжко м'яко прогнулося під вагою їхніх тіл. Вона міцно обійняла його широкі, міцні плечі, й усередині нарешті розлилося омріяне полегшення. Її таємна, найсолодша мрія здійснилася — вона марила цим чоловіком, його залізною поставою та широкою спиною з першого ж дня, як побачила в клініці.

Він цілував її довго, повільно, ніби сам до кінця не вірив у магію цього моменту. Але врешті-решт залізне чоловіче терпіння закінчилося, і розум остаточно заполонила пристрасть. Андрій одним різким рухом зняв з неї сукню, безжально кинувши її кудись у куток. Його гарячі долоні ковзали по її оголеній шкірі, кожною нервовою клітиною відчуваючи цю омріяну близькість. Тіло Оксани так палко й чуйно відгукувалося на кожен його дотик, що хірург ледь не втрачав глузд. Він хотів пізнавати її повільно, крок за кроком, сантиметр за сантиметром, відкриваючи всі потаємні закутки її тіла та душі... але стримувати лавину було неможливо. Пристрасть брала верх.

Він пестив її губи дикими, розкішними поцілунками, поки його великі, гарячі долоні стискали її пишні груди. Бачачи, як Оксана здригається й вигинається назустріч його рукам, Андрій просто шаленів. Стримуватися більше не було сил. Оксана тихо крикнула — це був не плач, а вигук чистого, первозданного бажання. Вона хотіла більшого, була готова віддавати й брати аж до втрати свідомості, кожним своїм рухом, кожним подихом нетерпляче благаючи його про ще і ще. Абсолютно несамовита, вона роздирала нігтями його широкі плечі, залишаючи червоні смуги. Вона розуміла, що робить йому боляче, але цей біль лише розпалював їх обох. Ніколи в житті Оксана не хотіла нікого з такою всепоглинаючою, руйнівною силою.