«Коли межі стираються»

Коли він вийшов на нічну вулицю, прохолодне повітря трохи протверезило його гнів. Він думав чи викликати таксі, чи поїхати на своєму авто, адже за вечір так нічого й не випив, як раптом його погляд перечепився за чорний седан, припаркований неподалік під ліхтарем. Дверцята машини були відчинені.

І тут він почув знайомий голос. — Відпусти... я сказала, пусти мене, я сама викличу таксі! — Оксана намагалася вирвати руку, але її рухи були занадто невпевненими через алкоголь. — Та ладно тобі, Ксюх, ну чого ти ламаєшся? — той самий зальотний мажор із клубу тримав її за зап'ястя і буквально заштовхував на пасажирське сидіння. — Ми ж так класно танцювали. Поїхали до мене, продовжимо вечір. Ти ж сама цього хотіла, сукня он яка ефектна...

Він відкрито ліз до неї цілуватися, користуючись тим, що дівчина слабка і голова в неї обертом.

У Андрія в голові наче червона лампа спалахнула. Весь його залізна самоконтроль, вирощений роками в операційних, розлетівся на друзки. За три широкі кроки він опинився біля машини. Його велика, сильна рука сталевим затискачем лягла на плече мажора і з силою розвернула його на 180 градусів.

— Вона сказала: «Ні», — прогримів голос Андрія, від якого в клініці зазвичай непритомніли інтерни. — Руки прибрав. Швидко.

Мажор не встиг навіть пихнути, як Андрій другим рухом акуратно, але рішуче витягнув напівпритомну Оксану з салону авто, надійно заховавши її за свою широку спину. Його пальці автоматично власницьким жестом лягли на її оголену талію, і Оксана, відчувши знайоме тепло та запах його дорогого парфуму, миттєво притихла, ткнувшись носом у його плече.

— Ти хто такий взагалі?! — спробував огризнутися хлопець, але поглянувши в шалені, темні очі хірурга, який зараз виглядав як розлючений боєць без правил, швидко здувся.

— Я її завідувач. І якщо ти зараз же не закриєш двері й не змиєшся звідси, я особисто влаштую тобі анатомічний практикум. Прямо на цьому асфальті, — тихо, але з залізом у голосі пообіцяв Андрій.

Хлопець оцінив габарити Острозького, стрибнув до нього, але той швидко відреагував і кількома ударами дав зрозуміти хлопцю, що цей двобій йому не виграти, той швидко стрибнув у машину і з вереском шин зник у ночі.

Андрій важко дихав. Він повільно повернувся до Оксани. Вона ледь трималася на підборах, її зелені «відьомські» очі дивилися на нього туманно, але з викликом.

— Андрію... Вадимовичу? — пролепетала вона, звиваючи пальці на його піджаку. — А ви що... теж тут тусуєтеся? З довгоногими?

Андрій підхопив її на руки, піднімаючи як пушинку, і вперше за вечір тихо, але гаряче прошепотів їй прямо в губи: — Я тусуюся виключно з однією непокірною медсестрою, яка абсолютно не вміє обирати компанію. І тепер, Оксано, ти їдеш зі мною. Без заперечень....

✨ «Ця ніч лише починається... Хочете знати, чим вона закінчиться? Додайте книгу у бібліотеку й залишайте свої ⭐ — це найкраща підтримка!»