"Крок назустріч - два назад"

Коли вони вийшли через скляні двері клініки, вечірнє повітря приємно торкнулося обличчя після задушливих лікарняних коридорів. Напруга нарешті спала, і Андрій уже збирався дістати ключі від машини, як раптом простір біля входу розірвав зухвалий звуковий сигнал.

Біля самого тротуару, перекриваючи виїзд, стояв розкішний спортивний автомобіль. З водійського місця, граційно поправляючи дорогі сонцезахисні окуляри, виліз Олег. На його обличчі блукала фірмова, бісове впевнена посмішка людини, яка звикла продавати найдорожчу нерухомість у місті й підкорювати жінок одним поглядом.

— А от і наш світило медицини! — голосно вигукнув Олег, зачиняючи дверцята спорткара. — Андрюхо, ти телефон взагалі в руки береш? Я тобі вже тричі дзвонив!

Андрій насупився. Поява молодшого брата зараз була максимально недоречною.

— Олеже, що ти тут робиш? У мене закінчилася зміна, я зайнятий, — сухо відрізав хірург, намагаючись стати так, щоб закрити собою Оксану.

Але Олега було не зупинити. Його чіпкий рієлторський погляд миттєво переключився на дівчину. Він окинув її оцінюючим, але цілком приязним поглядом і зробив крок уперед, простягаючи руку з бездоганним манікюром.

— Оу, прошу вибачення, що перебиваю ваш консиліум. Олег Острозький, — представився він, чарівно посміхаючись. — Брат цього похмурого генія. А ви, я так розумію, та сама прекрасна Оксаночка, про яку тато стільки розповідав?

Оксана злегка здивувалася, але стримано потисла йому руку: — Оксана. Так, я працюю з вашим братом.

— Дуже приємно, Оксано. Тепер я розумію, чому Андрій став так часто затримуватися на «нічних чергуваннях», — підмигнув Олег, змушуючи Андрія буквально закипати від люті. — Ладно, братику, я по ділу. Ти ж не забув, що у нас сьогодні за планом? П'ятниця! Клуб «Магнат», VIP-ложа, море віскі й найкращі дівчата міста, які вже зачекалися на трьох завидних холостяків. Сергій чекатиме нас там.

Давай швидше, скидай свій білий халат і поїхали розважатися, треба ж якось змити з тебе цей лікарняний смуток!

Андрій відчув, як усередині все похололо. Він різко повернувся до Оксани, намагаючись виправити ситуацію: — Олеже, завали пельку. Я нікуди не їду. Я...

Але було пізно. Слова Олега про «клуб, дівчат і розваги» спрацювали як холодний душ. Вся та ніжна, тендітна теплота, що виникла між ними в ординаторській, миттєво випарувалася. Перед Оксаною знову стояв той самий Андрій Вадимович — чоловік із зовсім іншого, недосяжного для неї світу, завидний наречений, який вечорами розважається в елітних клубах, поки вона думає про нічні чергування. На її обличчя повернулася колишня суха, професійна маска.

— Знаєте, Андрію Вадимовичу, — холодно і підкреслено офіційно перебила його Оксана, роблячи крок назад. — Я подумала... мені не варто погоджуватися на вашу пропозицію підвезти мене.

— Оксано, зачекай, ми ж домовилися... — спробував заперечити Андрій, але вона заговорила знову, і її голос звучав як лід.

— Моя машина стоїть на парковці клініки. Якщо я залишу її тут, мені завтра доведеться їхати на роботу на метро. Це непрактично. Тому я поїду сама. Дякую за сьогоднішню операцію, гарних вам розваг у клубі. Олеже, було приємно познайомитися. До побачення.

Вона розвернулася і швидким, рішучим кроком попрямувала до свого скромного авто, навіть не озирнувшись.