Тінь за кулісами, або Операція "Правнуки" крах

Масивні ковані ворота заміського маєтку відчинилися автоматично, пропускаючи автомобіль усередину. Дорога, викладена темною бруківкою, вела до простого, але елегантного будинку в стилі мінімалізму, який належав дідусеві.

Олександра вийшла з машини, на ходу розгладжуючи блузку й намагаючись надати обличчю звично-ділового виразу. Після всього, що сталося між ними з Сергію вранці, в грудях усе ще жило солодке, трепетне відчуття чогось нового й незворотного. Їй хотілося швидше розібратися з робочими паперами щодо здачі об'єкта, щоб знову повернутися до нього.

Проте щойно вона переступила поріг просторого холу, як почула знайомий голос батька. Він якраз спускався легкими дерев'яними сходами з другого поверху, тримаючи в руках якісь папери. Помітивши доньку, він зупинився і лукаво примружив очі, задоволено посміхаючись.

— Ну треба ж, яка пунктуальність, — зустрів її іронічним жартом батько. — А я от тільки-но дивився у вікно й бачив, як тебе під самісінькі двері привіз сам пан адвокат. Сергій Острозький особисто, ніби дорогоцінну вазу. Дивись-но, до чого докотився цей суворий законник!

Саша трохи знітилася, відчуваючи, як щоки заливає легкий рум'янець. Вона спробувала відмахнутися від жарту, намагаючись зберегти незалежний вигляд: — Та припини, тату. Ми просто їхали в одному напрямку...

— Ой, не розказуй казок своїй «старій матері»... тобто, татові, — сміючись, перебив її батько, спускаючись останні сходинки. Він підійшов ближче і по-дружньому приобійняв доньку за плечі. — Ти й сама, моя хороша, не помітила, як майстерно твій дідусь обкрутив цю справу навколо пальця. Знаєш, як воно насправді було?

Саша насупилася, відчуваючи, як усередині неприємне передчуття. — Про що ти взагалі говориш? До чого тут дідусь?

Батько посміхнувся ще ширше, абсолютно не помічаючи, як змінюється обличчя доньки: — Та ти ж у нас горда, самостійна, нікого до себе не підпускаєш на гарматний постріл. От дідусь і вирішив трохи допомогти твоїй «любовній історії». Сам розрахував ходи, зв'язався з Марією Острозькою, підкинув потрібні карти, влаштував так, щоб цей «випадковий захист» і весь цей цирк із порятунком виглядали максимально природно. Геніальна багатоходівка! Тільки не кажи, що ти й не підозрювала, що тебе просто взяли і... як би це м'якше сказати... запрограмували на цей роман.

Світ навколо Саші різко звалився. Гучний сміх батька перетворився на ледь чутний шум, що віддавався болісним ехом у скронях. Слова падали важким каменем, розбиваючи на дрібні крихти весь її ідеальний світ, усю ту щирість, за яку вона трималася ще годину тому.

Запрограмували. Спланована операція. Цинічний розрахунок за її спиною.

— Де він? — її голос пролунав тихо, але в ньому дзвенів такий крижаний метал, що батько миттєво замовк, здивовано дивлячись на доньку.

— Що?.. дідусь…. в кабінеті, звісно, а де ж йому ще бути...

Але вона вже не слухала. Незважаючи на застережливий оклик батька, Саша різко розвернулася, злетіла на другий поверх і, не стукаючи, з розмаху штовхнула важкі дубові двері дідусевого кабінету, увірвавшись усередину.

Дідусь сидів за масивним столом в окулярах для читання, він упевнено й зосереджено розглядав папери, коли Олександра просто влетіла до кімнати.

Остап Орестович спокійно підняв очі на дівчину, від якої, здавалося, в усі боки летіли справжні блискавки.

— Діду, як ти посмів?! Я що тобі — піддослідний щур, щоб ти мене підкладав під свого адвоката?! Ким ти себе уявив і ким ти уявив мене?! — з уст Саші зривалися слова одне за другим, змішуючись із гарячими сльозами та лютими звинуваченнями.

Зрештою, Орест Остапович спокійно зняв окуляри і різко перебив її: — Так, досить, Сашо. Я не збираюся слухати твої істерики. У кінці кінців, із того всього, що ти тут накричала, я хоч нарешті дізнаюся: що саме тебе не влаштовує в цьому хлопцеві?

Саша відкрила рот, жадібно хапаючи повітря, наче викинута на берег риба. Нарешті опанувавши себе, вона випалила: — Моє життя і кохання — не твоя гра! Я не фігурка на твоїй шахівниці!

— Ну то я слухаю. Чого бракує Сергію? Чи він тобі не подобається? — Ти мене взагалі чуєш?! Я не про це тобі говорю! — Добре, то про що? Я тебе слухаю. Мовчиш? Добре, давай тоді я сам тобі розкажу.

Дідусь важко зітхнув, підводячись з крісла: — Ти зустріла вперше в житті нормального, порядного, розумного чоловіка з доброї родини. Сама знаєш, який Острозький інтелігентний, красивий, а головне — не легковажний, як ті твої, прости Господи, попередні бойфренди. І він не чекає в черзі за твоїми грошима, бо сам має чудові статки!

— Діду, та ти мене як кобилу на ринку продаєш! — у голос закричала Саша, стискаючи кулаки до білих пальців. — Ти придумав цілу історію з його бабусею, ви прекрасно підлаштували нашу зустріч... Але, діду, почуття не підлаштуєш!

— Слухай сюди, Олександро, — у голосі старшого чоловіка з'явився сталевий відтінок. — Яка змова? Яка історія? І як взагалі можна підлаштувати почуття? Хіба ти не робила ремонт у його офісі? Хіба він там був не потрібен, і ви не працювали разом? Скажи правду, він тобі не подобається? Ну, скажи!

Саша на секунду затупилася, відчуваючи, як ґрунт знову тікає з-під ніг: — Я... я не казала, що він мені не подобається. Але мої почуття — не тема для розмови, і тим більше не твоя справа!