Зняття недоторканності

Будинок Сергія зустрічав їх тишею та м'яким, теплим світлом ламп. Тут, за товстими стінами й зачиненими дверима, залишався увесь той брудний жах, паніка і липкий страх, які Саша пережила в офісі.

Вона сиділа на дивані у великій вітальні, закутана в його затишний плед, тримаючи в руках чашку гарячого чаю, який він сам їй заварив. Сергій не відходив від неї ні на хвилину. У його діях не було жодного натяку на вимогливість чи тиск — лише абсолютна, виважена турбота. Він сідав поруч, обережно обіймав за плечі, цілком розуміючи, у якому глибокому емоційному шоці вона перебуває. Його поцілунки були непалкими й розпеченими, як раніше, а нескінченно ніжними, трепетними — у лоб, у скроні, в маківку. Він оберігав її моральне здоров'я так дбайливо, ніби вона була кришталевою, даючи час перевести подих і відчути ґрунт під ногами.

І поруч із ним Саша справді вперше за довгий час відчула дивовижну, непорушну безпеку.

Дивлячись на нього — на його зосереджене, мужнє обличчя, на те, як тремтіли його пальці, коли він намагався сховати власне хвилювання за маскою спокою, — вона чітко усвідомила те, чого боялася зізнатися навіть самій собі. Вона закохалася. Безповоротно, глибоко і по-справжньому. І ця різниця у віці — йому тридцять, а їй двадцять два — зараз здавалася повною нісенітницею. Він був старшим, розумнішим, неймовірно надійним. Саме з таким чоловіком хотілося зустрічати старість, будувати спільне майбутнє, довіряти найпотаємніше.

А головне — десь у самій глибині душі, під попелом сьогоднішнього жаху, прокинулося нове, яскраве усвідомлення. Вона знала: Сергій — саме той чоловік, якому вона хоче належати. Перший. Єдиний.

До цього в її житті були стосунки, легкі романи, але вона ніколи не підпускала чоловіків близько. Вона завжди була не готова, зривалася, як колись зупинила самого Сергія в її кабінеті, коли він гаряче накинувся на неї з поцілунками, а вона злякалася і відступила. Тоді він зупинився, поважаючи її межі, і терпляче чекав.

Але сьогодні, після того, як вона ледь не втратила себе у лапах мерзенного Івана, усе в її свідомості перевернулося. Страх перед насильством і примусом раптом висвітлив справжню прірву: те, чого вона боялася з іншими, з Острозьким вона хотіла всім серцем. Вона не просто була готова — вона прагнула віддати йому всю себе, добровільно, з повною довірою та шаленою любов'ю, перетворивши цю ніч на їхній спільний катарсис.

— Моя дівчинко... — шепотів він, притискаючи її до себе так міцно, ніби хотів назавжди сховати від усього світу, від страху, від того липкого жаху, що вони щойно пережили. Його серце калатало шалено, розбиваючи ребра, і цей стукіт здавався єдиним живим звуком у затихлому будинку.

Саша повільно відсторонилася на кілька сантиметрів, дивлячись на нього знизу вгору поглядом, у якому згоріли всі сумніви. Вона наважилася на те, чого ніколи й нікому раніше не дозволяла. Вона першою простягнула руки, торкнулася його гарячих, здерев’янілих від напруги губ і м'яко, але наполегливо поцілувала.

Цей поцілунок не був схожим на попередні — обережні чи вимогливі. У ньому була вся її накопичена пристрасть, усе те нерозтрачене тепло, яке вона так довго тримала під замком, ховаючи за маскою холодної бунтарки. Її язик торкнувся його губ, вимагаючи входу, і Сергій у ту ж секунду втратив рештки самоконтролю. На мить він намагався відсторонитися, боявся зробити різкий рух, злякати, травмувати... Але вона не дала йому шансу відступити. Саша накинулася на нього знову й знову, гаряче, жадібно, ковтаючи його стогін і плутаючись пальцями в його густому волоссі.

Зрештою, не витримуючи цієї божевільної напруги, вона різким рухом пересіла на його коліна, огорнувши міцними стегнами його талію. Шкіра до шкіри. Її тремтячі пальці заскочили під сорочку, зриваючи гудзики один за одним, з жадібністю вивчаючи рельєф його гарячих плечей, тверді м’язи спини, гарячий пульс на шиї.

Сергій задихнувся від цього нападу ніжності й палкого бажання. Його величезні, сильні руки судомно вхопилися за її талію, стискаючи її так міцно, що на тілі мали залишитися сліди, але вона не відчувала болю — лише неймовірне, розпечене тяжіння.

— Сашо... дівчинко моя... — його голос зривався на хрип, перетворюючись на болісне благання. — Ти знаєш, як я хочу тебе... кохатися з тобою до втрати пульсу. Але …. я боюсь. Я до біса боюсь заподіяти тобі хоч найменшого болю... Не роби цього на емоціях, благаю...

— Замовкни... — видихнула вона йому просто в губи, обпалюючи шкіру гарячим подихом. Здоровий глузд остаточно залишив її. Вона більше не була стриманою дизайнеркою, вона була жінкою, яка прагнула належати лише йому.

Її губи спускалися нижче — по підборіддю, по розпеченій шиї, лишаючи легкі пекучі сліди на ключицях. А потім, різко вислизнувши з його обіймів на долю секунди, вона встала перед ним на дивані. Тремтячими від хвилювання, але неймовірно рішучими пальцями вона розв'язала пояс шовкового халата і скинула його на підлогу.

Оголена. Крихка, неймовірно красива, у світлі м’яких ламп вона здавалася йому нереальною, намальованою божественним майстром. Її груди підіймалися від шаленого подиху, соски вперто натяглися від прохолодного повітря кімнати і його палаючого погляду, а в очах горів такий відчайдушний вогонь, що Острозькому здалося, ніби він горить зсередини.

— Відколи ти з'явився в моєму житті, Острозький, мій світ летів до біса, — її голос дзвенів від пристрасті, але в ньому не було й тіні страху. — Ти розгромив усю мою захисну броню. Я більше не хочу думати. Я хочу тебе. Вимкни свого внутрішнього адвоката, чуєш? Не прораховуй всі ходи, не зважуй всі кроки. Зроби ж щось зі мною...