Закон притягання

Автомобіль плавно ковзав вулицями вечірнього, всипаного вогнями міста. Олександра сиділа на пасажирському сидінні й ловила себе на думці, що просто не може відвести погляду від чоловіка, який тримав кермо. Такого рідного, неймовірно близького і водночас холодного, зібраного, здатного за секунду захистити від будь-якої біди. Його міцні, владні руки впевнено керували машиною, а насичений, теплий запах дорогого парфуму з нотками тютюну й хвої повністю полонив її свідомість. Ще ніколи в житті вона не відчувала такого всеосяжного трепету й безпеки поруч із жодним чоловіком.

У різких рисах його обличчя читалася втома після важкого перельоту та шаленого дня, проте він і надалі впевнено віз їх кудись у невідомість, огортаючи своїм мовчазним захистом.

Зрештою, густу тишу в салоні порушив Сергій. Він легко повернув голову й усміхнувся кутиком губ: — Будеш каву? Бо якщо я зараз її не вип'ю, то шанси доїхати до дому в нас мінімальні, — віджартувався він.

Саша ледь помітно кивнула, а Сергій уже вправно скерував кросовер у бік яскраво освітленої заправки. Через кілька хвилин він повернувся, принісши гарячу чашку запашного латте для неї та два гарячі хот-доги. Замість того, щоб їхати далі, він вивіз машину на затишну окраїну міста, де відкривався розкішний панорамний вид на нічні вогні.

Нітрохи не вагаючись, вони відкинули передні сидіння й влаштувалися просто в просторому багажнику кросовера. Вони пили гарячу каву, сміялися з дрібниць, їли хот-доги й мовчки дивилися на темне вечірнє небо, всіяне першими зірками. Ця зустріч, ця неймовірна атмосфера після всього перенесеного стресу були такими простими, невимушеними й водночас просоченими романтикою, що Саша й сама не зрозуміла, в який момент розслабилася і поклала голову йому на плече.

В ту ж секунду Острозький відчув, як усередині розливається незвичне, гаряче тепло і всеосяжна любов до цієї дівчини. У ньому прокинувся дикий, первісний інстинкт оберігати її — не лише від того ненормального Івана, а й від усього решти світу. Його тендітна, така рідна маленька дівчинка довірливо притулилася до нього, і в цей хиткий момент здавалося, що весь Всесвіт завмер заради них двох.

— І що ти зі мною робиш, Сашо Слободян? — хрипким, ледь чутним від переповнених емоцій голосом запитав Сергій, міцно й трепетно притискаючи її до себе.

Кілька хвилин вони мовчали, слухаючи стукіт одне одного серця. Саша повільно підняла голову й подивилася на нього. У його темних карих очах хотілося потонути без залишку — там вона знайшла той довгоочікуваний прихисток і душевне тепло, яких не відчувала вже дуже давно. Вона чітко усвідомлювала: це саме той чоловік, поруч із яким можна нарешті скинути важку броню і дозволити собі бути просто слабкою, беззахисною дівчинкою.

Не стримавшись і піддавшись внутрішньому поклику серця, вона сама потягнулася до нього за поцілунком.

І Острозький відповів. Стримано, спокійно, неймовірно ніжно. Це зовсім не було схоже на той палкий, вимогливий вибух пристрасті, що спалахнув між ними в офісі. Він цілував її так бережно і трепетно, ніби боявся різким рухом налякати маленьке, поранене кошеня. Зрештою, м'яко видихнувши повітря просто в її губи, він усміхнувся і прошепотів: — Поїхали вже... Вже пізно, а маленьким дівчаткам давно час вкладатися спати.

І вони обоє дзвінко розреготалися на весь салон, скидаючи залишки напруги.

Дорога назад пролетіла непомітно — порожнє нічне місто зустрічало їх зеленими світлофорами. Але на одному з перехресть, зупинившись на червоне світло, Сергій серйозно й рішуче повернувся до неї: — Олександро, ми їдемо до мене. Саша насупилася, схрестивши руки на грудях: — Острозький, не псуй усе те добре і тепле, що щойно між нами було! — О Боже, і чого ти така вперта? — Бо я не готова до чогось більшого! — обурено випалила Саша, дивлячись йому в вічі. — Я ж в офісі тобі ясно дала це зрозуміти! Я знаю, що Острозький не програв жодної судової справи, але, Сергію... я тобі не справа. Я просто дівчина, яка... яка...

Вона замовкла, а її карі очі несподівано наповнилися гарячими сльозами. Голос здригнувся: — ...яка, здається, просто закохалася.

Сергій на секунду втратив дар мови. Усередині нього ніби обірвалася якась струна. Він різко, але плавно запаркував автомобіль просто на узбіччі, вимкнув двигун і миттєво обійняв її, притискаючи до грудей так міцно, ніби хотів захистити від усього світу.

— Дівчинко моя... — його голос тремтів, видаючи шалене хвилювання. — Та я ж дурію від тебе! Але невже ти могла хоча б на секунду подумати, що мені байдуже на твої почуття, чи що я буду тебе до чогось примушувати? Сашо... я просто боюся. У мене самого таке вперше в житті. Але я не можу відвезти тебе і залишити вдома саму, поки не переконаюся, що цей твій маньяк-колишній більше ніколи до тебе не наблизиться.

Він ніжно, майже невагомо поцілував її в мокрий від сліз лоб, затримався губами на скроні, а потім увімкнув запалювання і впевнено рушив далі — до свого будинку.

💙 Не забудьте підтримати розділ зірочкою ⭐ та додати книгу в бібліотеку 📚, щоб не пропустити наступну главу! Щиро вдячна за вашу підтримку!