Санкції на пристрасть: коли закони більше не діють

Сергій буквально заштовхав Сашу в кабінет, зачинивши за ними масивні двері від усього навколишнього світу. Усередині панувала напівтемрява, розірвана лише променями вечірнього сонця, що падали крізь незавішені вікна.

Обличчя дівчини то блідло від люті, то спалахувало яскравим, гарячим рум'янцем. Її погляд лихоманково змінювався, а в глибоких каро-зелених очах від образливого напору й безсилля блищали сльози, але вона стискала зуби й трималася з останніх сил — гордо, зухвало, як справжній боєць, що не збирається здаватися без бою. Зрештою, не такої зустрічі з Острозьким вона чекала після тих тремтливих нічних дзвінків і віртуальної близькості, яка вже встигла стати для них чимось більшим, ніж просто роботою.

Але Сергій дивився зовсім не на свій оновлений, перекроєний до невпізнання кабінет. Його погляд, темний і пропалений гарячковим вогнем, був прикутий до її очей, до цих розгублених, але непокірних губ. Лише від однієї її присутності поряд холодного, розважливого адвоката накривало з головою, розбиваючи вщент рештки будь-якої самодисципліни та витримки. Він чітко розумів: саме зараз настав той самий момент, про який він марив усю дорогу з Америки, дивлячись на зелену точку її активності в месенджері.

Не даючи їй оговтатися від обурення, він різко скоротив відстань між ними. Його великі, сильні долоні лягли їй на талію, притягуючи до себе з такою нестримною силою, що Саша задихнулася від несподіванки. Вона хотіла виставити руки перед собою, заперечити, виплюнути якесь їдке зауваження, але замість цього потонула в його поцілунку.

Він цілував її жадібно, вимогливо, вкладаючи в цей рух усю двотижневу розлуку, всю шалені ревнощі до цього клятого ремонту й власну безпорадність перед її чарами. Був готовий до того, що після публічного скандалу в офісі вона почне відштовхувати його, бити кулаками в груди чи кусатися. Але цього не сталося.

Цей гарячий, палкий поцілунок застав Олександру зненацька. Вона готувалася до чергової порції докору, до запеклого юридичного двобою, але коли його теплі, знайомі до болю губи торкнулися її власних, дівчина просто втратила голову. Земля ніби зникла з-під ніг.

Скориставшись її хвилинною слабкістю, Острозький став ще відвертішим. Його язик проник усередину, досліджуючи її смак, такий солодкий і п'янкий, що нагадував йому той перший поцілунок на ґанку. Цей знайомий аромат її парфумів розбудив у ньому первісне, дике бажання. Він притискав її до себе так міцно, ніби хотів розчинити в собі, стерти всі межі між ними раз і назавжди. У його голові вже шалено проносилися гріховні картини: як він розплітає її золотаве волосся, як пестить гарячими губами її чутливу шию, як торкається кінчиками пальців кожного сантиметра її тіла, змушуючи забути про все на світі.

На хвилинку відірвавшись від її припухлих, почервонілих від пристрасті губ, він важко, судомно дихав, дивлячись просто їй у вічі: — Ти прекрасна, Сашо... — його голос хрипів, перетворюючись на ледь чутний шепіт, повний відвертого божевілля.

Він занурив руку в її м'яке золотаве волосся, повільно, майже тремтячими пальцями погладжуючи потилицю. Такі ніжні, несвідомі пестощі відкликалися в тілі Олександри тисячами мурах. Вона тремтіла в його міцних обіймах так сильно, що врешті-решт різко опритомніла від власної беззахисності й розпусти.

— Боже мій... що я витворяю?! — видихнула Саша, намагаючись відірватися від цього одурманюючого полону.

Вона різко вп'ялася пальцями в його сорочку, намагаючись відштовхнути, але черговий глибокий, вимогливий поцілунок накрив її слова. Він пестив її шию, залишаючи там ледь помітні гарячі сліди, а вона відчувала, як стрімко втрачає контроль над власним тілом, волею і розумом. Її пальці самі собою заплуталися в його волоссі, притискаючи ближче, бо стояти на ногах ставало фізично неможливо.

Зрештою, зібравши залишки волі в кулак і вклавши в це всю свою гордість, дівчина видихнула: — Почекай... — прошепотіла вона йому просто у вухо, різко поклавши долоню на його тверді, збуджені груди. — Не хочу, — хрипло відповів Сергій, і в його темних очах спалахнув небезпечний вогонь. Він спробував знову впитися в її губи. — Я сказала тобі — почекай! — повторила вона з надзвичайною впертістю, різко викрутившись і відсунувшись від Острозького на кілька кроків.

Вона важко дихала, притискаючи руки до грудей, і з усіх сил боронила свій останній рубіж — власну шалену слабкість перед цим чоловіком.

Сергій завмер. Він зібрав усю витримку, зупинився, але випускати її з поля зору не збирався. У його потемнілих від адреналіну й незадоволеної пристрасті очах читалося безліч запитань, а одна брова звично злетіла вгору. У голові промайнули тисячі тривожних думок: можливо, він знову перегнув палицю, налякав її своєю наполегливістю, змусив почуватися некомфортно?

— Пробач... — тихо прошепотів він, роблячи крок назад і даючи їй такий необхідний простір, хоча кожна клітинка його тіла вимагала зворотного. — Я, мабуть, знову не так тебе зрозумів.

Але Саша раптом зробила те, чого він зовсім не очікував. Вона не втекла. Вона зробила крок назустріч, пильно дивлячись у його бездонні очі, і несподівано м'яко, майже невагомо торкнулася долонею його небритої щоки. Цей простий, інтимний жест був набагато промовистішим, ніж тисяча слів чи пристрасних поцілунків.

Серце Сергія шалено вискакувало з грудей. До цієї секунди він був певний, що вона остаточно відштовхне його, але ця маленька, прохолодна долоня на шкірі чітко дала зрозуміти: вона відчуває те саме. Вона теж палає.