«Конфлікт інтересів»

Час мчав шаленим, нестримним темпом. І Сергій, і Саша потонули в роботі, яка буквально поглинала кожну вільну хвилину. Олександра відчайдушно намагалася встигнути до дедлайнів, щоб не зірвати терміни здачі, але водночас трохи перегнула палицю, повністю віддавшись власному натхненню та втіленню зухвалих дизайнерських ідей. Тим часом Сергій за океаном намагався розгребти колосальний обсяг паперової роботи. Крім бізнесу бабусі, на нього тиснули нові телефонні дзвінки від Сікорського — той із розпачем повідомляв, що дружина й далі категорично відмовляється йти на будь-який контакт. Як професійний адвокат, Острозький чітко розумів: мирним шляхом тут нічого не вирішити, доведеться готувати повний пакет документів до суду.

Проте навіть у цьому божевільному, напруженому графіку вони незмінно знаходили час одне для одного. Довгі нічні переписки, теплі повідомлення посеред дня та ті самі затишні відеодзвінки повністю стерли між ними будь-які межі, перетворивши холодну ділову співпрацю на щось неймовірно тепле, глибоке й особисте. Вони вже не приховували, що чекають на ці розмови, як на ковток повітря.

Зрештою, настав день ікс. Заплановане тижневе відрядження розтягнулося, і лише наприкінці другого тижня Сергій нарешті зміг вилетіти додому.

Була субота, близько вісімнадцятої вечора. Офіс у вихідний день зазвичай не працював, але Сергія нестерпно тягнуло туди. Йому неймовірно хотілося на власні очі побачити, як саме Олександра організувала простір. У ранковій переписці вона обмовилася, що вони вже на фінішній прямій — на завершальному етапі ремонту.

Сергій сидів за кермом і відчував, як усередині все співає від передчуття. Його серце билося дещо швидше, ніж зазвичай, а в грудях розливалося дивне, майже забуте відчуття тривожного щастя. Рука кілька разів тягнулася до телефону, щоб набрати її чи одразу помчати до неї. «Ні, стоп, — зупиняв він себе, стискаючи шкіряне обплетення керма. — Спочатку в офіс, потім в душ, додому, висплюся, а вже завтра офіційно зустрінуся з Олександрою». Але десь у глибині душі він чітко знав, що бреше сам собі. Він страшенно скучив. У голові вже крутилися думки про те, які квіти їй купити і чим здивувати.

«Чувак, ти влип по самі вуха, — лунало в голові Острозького. — Здається, ця панянка з характером і вогником у очах тебе остаточно захопила».

Він навіть зловив себе на думці: чи не причетна до цього всього бабця Марія з її нескінченними порадами «влаштувати особисте життя»? Але думки про це миттєво розвіялися. Та байдуже. Вона таки неймовірна.

Не помітивши, як промайнула дорога, Сергій раптом виявив, що під'їхав просто до будівлі офісу. Що найбільше його здивувало — у вікнах яскраво горіло світло.

Замкнувши кросовер, він різко штовхнув вхідні двері й зайшов  в середину. Кілька робітників метушилися біля стін, домальовуючи останні штрихи. Але те, що відкрилося погляду Острозького, вмить позбавило його дару мови.

Він завмер на порозі, не розуміючи — сміятися йому чи плакати. Це було абсолютно, на всі сто відсотків не те, що він очікував побачити в проєкті. Ніякого холодного, стриманого мінімалізму, жодної стерильної ділової атмосфери. Замість прямих ліній та білосніжних стін простір дихав якось інакше: глибокі винні та графітові відтінки, декоративна цегла, незвичне м'яке світло, живі зелені зони та якісь плавні, витончені вигини перегородок, які геть руйнували його уявлення про серйозний адвокатський кабінет.

— Чорт... — вирвалося з уст Сергія, а робітники на секунду перелякано застигли на місці.

Його голос пролунав надто гучно й різко, розбиваючи тишу приміщення. Кілька будівельників перелякано перезирнулися, кинувши погляди на дорогий костюм чоловіка.

— Де вона?! — гаркнув він так, що еко-штукатурка на стінах, здається, ледь не осипалася.

Сказати, що цей видовищний дизайнерський «артхаус» вибив його з рівноваги — це не сказати нічого. Адвокат був у абсолютній ярості. Всі емоції, накопичені за тижні розлуки, втоми та внутрішньої напруги, вихлюпнулися назовні. Він навіть не збився на півслові, коли з глибини його власного, повністю переробленого кабінету вилетіла маленька, тендітна постать.

Це була вона. Його Саша.

У замащеному фарбою вільному худі, з розкуйовдженим волоссям, затиснутим олівцем і брудною смужкою на щоці, вона виглядала як завзята бунтарка, яка щойно захопила чужу територію. У її каро-зелених очах спершу промайнула щира радість від несподіваної зустрічі, яка тут же змінилася викликом.

— Чорт забирай, ви що тут наробили?! — Сергій зробив кілька широких кроків уперед, зупинившись за крок від неї. Його груди здіймалися від люті, а погляд метав блискавки. Він тицьнув пальцем у стіну: — Це що?! Це офіс чи бісів ляльковий будиночок?! Де мій строгий мінімалізм?! Де солідність?!

Саша аж здригнулася від такого напору, але швидко взяла себе в руки. Її власна гордість спалахнула не меншим полум'ям. Вона вп'явся поглядом у його розлючене обличчя і прикусила губу.

— Ого, а наш зануда-адвокат навіть не вміє вітатися з порога! — її голос дзвенів від обурення. — Я тут ночами не спала, розраховувала кожну зону, вдихала життя в цей ваш холодний склеп, щоб він не виглядав як морг для документів, а ви...

— Я замовляв робочий простір, а не виставку сучасного мистецтва! — перервав її Сергій, підвищуючи голос до межі. Його дратувало все: і її зухвалий вигляд, і те, як нестерпно гарною вона була навіть у цій будівельній формі, і те, що вона знову розбила всі його правила вщент. — Ти перекроїла все на свій розсуд! Хто тобі дав право чіпати моє планування?!