Протокол недільної кави

Недільний день мав пройти за ідеальним, вивіреним до хвилини сценарієм: Сергій планував спокійно переглянути останні документи перед вильотом і застебнути блискавку на дорожній валізі, а Олександра збиралася провести вечір на самоті. Тільки так вона дозволяла собі зняти бронзу з плечей, загорнутися в м'який плед, увімкнути затишну мелодраму і сховатися від усього світу. Стосунки з чоловіками останнім часом нагадували мінне поле, а колишній, що ніяк не хотів дати спокою своїми настирливими візитами, перетворив її життя на параноїдальний квест. Прогулянка вечірнім містом чи кава в закладі біля дому були розкішшю, про яку доводилося лише мріяти.

«І чому я щоразу ведуся на власних ілюзійних граблях?» — пронеслося в голові, поки вона засинала у велику керамічну миску свіжий попкорн і вмощувалася на дивані.

Тим часом Сергій, закинувши останні речі до валізи, відкрив на пошті надіслані ескізи. Продивляючись файли один за одним, він раптом зупинився на першому варіанті — стриманому, вивіреному до міліметра мінімалізмі, створеному за допомогою штучного інтелекту. Пальці самі потягнулися до клавіатури.

Йому чомусь раптово захотілося знову побачити ці зухвалі, сповнені внутрішнього вогню каро-зелені очі. Олександра була значно молодшою за нього, такою тендітною у своєму завеликому оверсайзі, але водночас неймовірно гордою. Щось у її непоступливому характері зачепило Острозького за живе, розігнавши кров у жилах краще за будь-який еспресо. Не вагаючись ні секунди, адвокат написав:

«Олександро, вітаю. Дякую за пунктуальність. Маю кілька запитань по проєкту, хотів би вирішити їх сьогодні. Розумію, що у вас вихідний...»

Сергій чудово усвідомлював, що ця дівчина з іскрою зараз відправить його в еротичну подорож, але зупинитися вже не міг: «...але оскільки я вночі їду у тривале відрядження, хотів би закрити всі питання, щоб ваші працівники вже з понеділка взялися до роботи»

Натиснувши «відправити», він навіть не сподівався на швидку реакцію.

Але телефон у руці Саші завібрував миттєво. Поставивши фільм на паузу і ввімкнувши весь свій акторський талант, вона почала вголос читати кожне слово, перекривляючи власну інтонацію: — Ой, подивіться на нього! «Олександро, вітаю...» Черговий самозакоханий нарцис, який щиро переконаний, що весь світ крутиться навколо його графіків!

Попри зовнішнє обурення, Саші й самої набридло це тягуче очікування. Їй хотілося раз і назавжди закрити гештальт із цим зарозумілим адвокатом.

«Буду за 15 хвилин кафе «Карамель» — відбила вона без жодних привітань». — Сподіваюся, мій екс-бойфренд і сьогодні тинятиметься біля мого дому та побачить мене з Острозьким. Може, хоч тоді до його порожньої голови дійде, що я зайнята.

Про романтичне побачення не було й мови, тому гардероб звівся до улюбленого рожевого спортивного костюма та бейсболки, насунутої майже на самі брови. Закинувши планшет у рюкзак, вона вилетіла з квартири.

Кінець серпня дихав прохолодною осінньою мрякою; дрібний дощ методично малював на склі розмиті плями. Рівно за чверть години біля входу в «Карамель» зупинився чорний кросовер Острозького.

Зайшовши до теплої зали, Сергій трохи зніяковів — він геть не звик, аби на нього хтось ось так чекав, тим паче дівчина, чия енергетика буквально відчувалася за метр. — Вітаю, — зробив він спробу почати розмову. — Ще раз перепрошую, що витяг... — До справи, — різко обірвала його Олександра, не давши договорити і зруйнувавши будь-які рамки дипломатії.

Ця фраза змусила Сергія не просто здивуватися — він на секунду втратив дар мови. Його звикли слухати затамувавши подих, а тут — залізобетонна відсіч. — На якому проєкті ви зупинилися? — холодно запитала вона, дивлячись прямо йому в очі.

Саша в душі щиро сподівалася, що він обере третій варіант — той самий зухвалий атмосферний лофт, у який вона вклала всю душу й безсонні години суботнього вечора. Натомість Сергій упевнено тицьнув пальцем у екран планшета: — Ось цей. Стриманий білий мінімалізм. Усе чисто, лаконічно, без зайвого шуму. Саша ледь не вдавилася повітрям від обурення. — Це капець... — видихнула вона, заплющивши очі й театрально вдаривши себе рукою по лобі. — Ви обрали бліду, стерильну роботу, яку штучний інтелект згенерував за дві хвилини, повністю проігнорувавши єдиний живий, авторський проєкт!

У цей момент офіціант обережно поставив на стіл ароматну чашку капучино для Сергія та ніжне лате з густою пінкою для Олександри. Але насолодитися кавою вони не встигли. Тишу затишної кав'ярні розірвав різкий, тривожний виття сирени — повітряна тривога.

— Вибачте, — з блідим обличчям підбіг адміністратор. — За протоколом безпеки ви маєте негайно покинути залу і пройти в укриття. — Чудово, просто «чудово», — знервовано кинула Саша, застібаючи блискавку на худі. — Робочої зустрічі не вийшло. Я додому. На все добре, пане адвокате. — Олександро, зачекайте! — у Сергія миттєво спрацював чоловічий інстинкт. — Раз я вже витяг вас із дому в таку погоду, давайте принаймні кава буде з мене. А по-друге — ви без парасолі, а на вулиці ллє як з відра. Поїхали, я підвезу.

Саша вже збиралася різко відмовитися, як раптом через скло кав'ярні помітила знайомий силует на парковці. Біля сусіднього стовпа повільно курсував сірий седан її колишнього. Безвихідь і хвиля гарячого роздратування перемішалися всередині, і вона різко кивнула: — Добре. Їдемо.

Сергій від такої раптової згоди навіть здивувався, але мовчки відчинив двері авто. Аби перечекати тривогу в безпеці, він загнав кросовер на підземний паркінг найближчого торгового центру.