Кодекс проти арматури

Проте дорога додому виявилася зовсім не такою спокійною, як розраховував стомлений адвокат. Сергій саме спустився в підземний паркінг, коли його чорний кросовер плавно виїхав на вечірні вулиці міста. За вікном затишні ліхтарі тільки-но починали спалахувати теплим світлом, розганяючи сутінки вздовж знайомих доріг. Місто дихало прохолодою кінця серпня, але в душі Сергія й досі гудів той самий незрозумілий шторм після важкої розмови з Богданом.

Тільки-но він увімкнув у салоні спокійну музику, як телефон на панелі приладів дзвінко й наполегливо звівся на ноту виклику.

На екрані висвітилося спільне фото братів. Сергій навіть зрадів — із усіма цими судовими засіданнями та раптовими побутовими катастрофами він зовсім забув, коли востаннє нормально спілкувався з рідними після пишного весілля Андрія.

— Алло, юристе-трудоголіку! — замість привітання залунав у динаміках бадьорий, з легким нальотом сарказму голос Олега. — Живий ще після своїх розлучень і кодексів? Чи ми тебе вже можемо шукати під завалами робочих паперів?

Сергій мимоволі усміхнувся, відчуваючи, як напруга у плечах трохи спадає. — Живий, хлопці, живий. Хоча сьогодні день був такий, що краще б і не починався. Радий вас чути.

— Ого, у голові нашого незламного Сергійка промайнули нотки песимізму? — підхопив Андрій, який, судячи з фонових звуків, за кермом теж кудись їхав. — Це незаконно. Тому скасовуй усі свої плани на завтра. Завтра субота, і закон каже одне: ми зустрічаємося.

— Де і коли? — коротко уточнив Сергій, уже заздалегідь знаючи відповідь.

— У «Магнаті», о сьомій вечора, — авторитетно заявив Олег. — Ніяких заперечень не приймається! Ти після одруження нашого зовсім відбився від колективу, тільки в офісі й ночуєш. Потрібно нормально переключитися.

— Домовилися, буду, — кивнув Сергій, відчуваючи, що вечір із братами — це якраз те, що зараз необхідно для повної перезавантаження.

Але спокійна розмова тривала недовго. Щойно вони почали обговорювати якісь дрібниці, як тишу в салоні порушив тривожний тремтячий звук. Телефон на підставці буквально сказився: сповіщення про повідомлення посипалися одне за одним із такою швидкістю, ніби в чаті вибухнула бомба. Екран заходився яскравими спалахами, а месенджер розривався від гнівних тирад.

Сергій різко кинув погляд на екран і вилаявся крізь зуби: — Блін... та що ж це таке?!

У трубці запанувала коротка тиша, після якої Олег здивовано перепитав: — Ого, хтось настільки сміливий, що ризикує нервами самого Острозького? Що там у тебе відбувається, брате?

— Та цей ваш підрядник... замахав остаточно! — роздратовано кинув Сергій, переводячи подих.

Олег у трубці голосно заіржав: — Не поняв... Який ще підрядник? Ти ж казав, що ніякого ремонту не плануєш.

— Та я й не планував! — з досадою відповів Сергій, маневрувавши у потоці машин. — Це бабця Марія постаралася. Знайшла мені якихось знайомих, усюди влізла без черги і поставила перед фактом в останній момент!

Брати в один голос захихотіли. — Ахах! Оце бабуся дає жару! — радісно прокоментував Андрій. — Наша Марія зупинки не знає, коли береться за грандіозні плани.

— Чувак, ти тільки не ображайся, — додав Олег із хитрою усмішкою в голосі, — але ремонт у твоєму кабінеті тобі дійсно потрібен був ще років п'ять тому. Ті твої старовинні арки й мінімалізм у стилі склепу вже всіх лякали.

— Та я й не проти самого ремонту! — виправдовувався Сергій. — Думав, нормальна солідна компанія. Тим паче, сам Остап Орестович власник, говорив про якісь високі стандарти...

— Ну, компанія і справді топ, — перебив його Олег. — У нашому місті крутіших за «Blueprint&Style» просто немає. Вони роблять об'єкти під ключ так, що всі місцеві багатії шикуються в чергу.

— Ага, от тільки їхній «Саша» вже встиг винести мені весь мозок! — кипів Сергій. — Я ще добу не пропрацював, а ця людина вже встигла влаштувати мені допит із пристрастю, вимагати зустрічей у розпал робочого дня і погрожувати згортанням робіт! Нічого, я зараз написав йому чіткі правила гри. Поставив на місце цього нахабу, щоб знав, хто тут замовник.

— Ну-ну, подивимося, як твої параграфи допоможуть проти будівельної арматури, — сміючись, прокоментував Андрій. — Ладно, брате, ставиш ти там свого нахабу на місце чи ні, а завтра о сьомій у «Магнаті» чекаємо. Без запізнень!

— Буду. До зустрічі завтра, — кивнув Сергій і скинув виклик.

Він відкинувся на підголівник крісла, сподіваючись, що тепер-то вже точно запанує тиша. Сергій був щиро переконаний, що його чітке, жорстке повідомлення в Телеграм раз і назавжди закриє всі питання, покаже цьому зухвалому Саші його місце і поверне звичний лад у життя успішного адвоката.