Кохання під прицілом Феміди

П'ятничний обід у респектабельному ресторані біля суду мав пройти за чітким, вивіреним планом. Сергій Острозький звик контролювати кожну хвилину свого розкладу, тому п'ятихвилинне запізнення клієнта вже змусило його злегка поморщитися. Але коли до столика підійшов Богдан Сікорський — чоловік, чиє ім'я асоціювалося в місті з розкішними готелями та елітними ресторанами, — адвокат ледь стримав здивування.

Від колишнього блиску успішного бізнесмена не залишилося й сліду. Розстібнутий комір дорогої сорочки, м'ятий піджак, глибокі тіні під очима й повна розгубленість на обличчі.

— Вибачте за запізнення, Сергію Вадимовичу, — хрипко кинув Богдан, падаючи на стілець. — Мав важку розмову з дружиною. Затримався.

Сергій ненавидів, коли порушували субординацію чи запізнювалися, але дивлячись на цього згаслого, безпомічного гіганта, зробив над собою зусилля і відповів максимально стримано: — Усе гаразд, Богдане. Сідайте. Що замовлятимете?

Офіціант з'явився миттєво. Сергій обійшовся чашкою міцної кави, тоді як бізнесмен одразу кинув на столик ємну фразу: — Подвійний коньяк. Мені зараз потрібно вижити.

Поки адвокат намагався налаштуватися на робочу хвилю, телефон у кишені знову вібрував. На екрані висвітилося: Саша Слободян. Сергій звичним рухом великого пальця скинув виклик.

«Чорт, та хто цей Саша взагалі такий?! — пронеслося в голові з вибуховою силою. — От нахабний тип! Якби не дружба з дідом Остапом, я б із цим виконробом і п’яти хвилин не розмовляв. Оце зарозумілість... Точно кажу, це буде перший і останній раз, коли я зв’язуюся з цією конторою!»

Він сховав телефон і спробував повернутися до реальності. Але реальність сиділа навпроти і вже випивала третю чарку поспіль.

— Сергію... ти не розумієш, — голос Сікорського тремтів, а в очах стояли сльози. — Я ж її кохаю! Марію... А вона... Вона придумала собі якийсь маразм! Каже, що подає на розлучення і забирає все майно. Та плювати мені на те майно, розумієш?! У нас донечка Анічка — моя маленька принцеса, моя радість! А вона забороняє мені навіть наблизитися до неї. Кричить: «Хай твої коханки тобі нових народжують!». Та які, до біса, коханки?! У мене крім бізнесу і сім'ї нікого в житті не було!

Сергій відчув, як усередині все стискається від глухого роздратування. — Богдане, давайте конструктивно. Якщо справа йде до суду, нам потрібно чітко розробити стратегію... Ви готові на розділ майна? Ви хочете повної опіки чи розділити права з колишньою дружиною?

— Та ти мене взагалі слухаєш?! — зривався на крик п'яний бізнесмен. — Я не хочу розлучатися! Вона сьогодні прилетіла до мене з якимись дурними фотографіями, влаштувала істерику й навіть слухати не хоче! Доведи їй, Сергію! Доведи в суді, що це тупа підстава! Я без неї здохну...

Богдан більше не був всемогутнім царем мережі готелів. Він розсипався на очах, плачучи просто за столиком дорогого ресторану через розбите сімейне життя. Сергій пояснював, що розшук доказів подружньої невірності — це детективна робота, а не юриспруденція, але Богдан уже нічого не чув.

Зрештою, залишати клієнта в такому стані було неможливо. Закинувши перепитувань, адвокат розрахувався за рахунок, посадив розбитого бізнесмена у свій кросовер і відвіз додому, передавши з рук у руки охороні.

Коли годинник на приладовій панелі показав 18:00, повертатися в офіс сенсу вже не було. Емоційне напруження від відвертої сповіді Богдана накрило Сергія з головою. У грудях панувало неприємне, важке відчуття порожнечі.

Згорнувши до центрального парку, він вирішив трохи пройтися алеями, щоб охолонути.

Повільно крокуючи під кронами дерев, Сергій мимоволі помічав, як природа поступово змінює декорації: де-не-де на гілках уже пробивалася перша золотава паморозь, натякаючи на те, що серпень добігає кінця і скоро настане вересень. Сидячи згодом на самотній лавці біля озера, у своєму ідеальному дорогому костюмі, він раптом відчув, як холодний осінній вітер пробирається під тонкий шар тканини.

Але холодно було не від погоди. У голові роїлися тривожні думки. «Чому жінки такі нерозсудливі та емоційні? Невже не можна просто сісти і вислухати людину, з якою прожив понад десять років? Навіщо руйнувати все до тла, коли є спільна дитина, коли за плечами ціле життя?»

І тут запитання, яке він так ретельно уникав усі ці роки, саме вирвалося з підсвідомості: «А чи взагалі мені потрібна сім'я? Щоб отак само через десять років сидіти в ресторані, заливаючи алкоголем біль, і вити білугою перед чужим адвокатом? Чи варто будувати те, що розсипається від першого ж вітру сумнівів?»

Від цих важких роздумів його вирвав лише легкий вібраційний дзвінок у кишені.

Сергій здригнувся, отямився і різко вимкнув режим «не турбувати». Екран смартфона засліпив очима: кілька пропущених робочих дзвінків і шквал гнівних повідомлень від того самого нахабного підрядника.

«Ну це вже повний капець!» — промайнуло в голові з новою силою. Цей Саша не просто переходив межі — він вимагав звіту, диктував правила за його ж власні гроші!

«Треба нарешті поставити цю людину на місце. Щоб і духу не було зайвих вольностей», — розлючено подумав адвокат і швидко почав набирати жорстку відповідь у Телеграм:

«Олександре, давайте одразу розставимо всі крапки над "і", бо так працювати неможливо. Отже, я ваш замовник, а ви — мій підрядник, тому правила тут встановлюю я, а не ви. Ви не маєте права телефонувати мені тоді, коли вам заманеться. Для робочих питань у нас є чат, або попередньо узгоджений час дзвінка. І останнє: їхати в офіс робити свіжі фотографії наприкінці робочого дня я не збираюся. Надсилаю вам старі креслення, фото почекають до завтра, а до неділі я хочу бачити на своїй пошті хоча б три готові варіанти дизайн-проєкту. На все добре».