«Адвокат поза зоною»

З іншого боку екрана будівельного планшета кипіла справжня буря. Саша Слободян буквально витріщилася на повідомлення від цього «Острозького», а її очі, здавалося, от-от вилізуть із орбіт від обурення.

Хто він у біса такий, щоб диктувати мені правила?! — проносилося в голові дівчини, поки пальці ледь не ламали тонкий корпус телефону. — Усе йому в електронному варіанті подавай! Дизайн-проєкти на пошту, документи кур’єром, а сам він, бачите, занадто зайнятий високим юридичним походженням! Та я взагалі з такими самозакоханими нахабами не працюю! І що це взагалі за сюрприз мені дід підсунув? Краще б якогось старого зануду дав, а не цього випещеного столичного нарциса в костюмі!

Внутрішній монолог Саші нагадував вибуховий пристрій із пошкодженим таймером. Вона не могла зупинитися. Усі її грандіозні плани на п'ятницю летіли шкереберть через якогось адвокатишку, який життя бачив лише крізь призму параграфів та судових позовів.

— Ну все, годі! — вголос кинула вона порожній кабінеті майстерні, різко хапаючи телефон. — Я зараз йому зателефоную і влаштую такий рознос, що ніяка Феміда не врятує! Хай сам собі свої стіни шпаклює!

Пальці нетерпляче натиснули на виклик. Гудок... другий... третій... і раптом — короткі гудки. Виклик скасовано.

Саша завмерла на секунду від такого нахабства, а тоді її обличчя почервоніло від люті.

— Капець! Він іще й вибиває мій дзвінок?!

Здавалося, ще трохи — і від неї справді почне йти дим. Вона знову набрала номер, але у відповідь пролунали лише холодні, бездушні довгі гудки, які за хвилину змінили повідомлення «абонент поза зоною досяжності» — телефон вимкнено.

— От кретин! Повздовжній ідеальний кретин! — випалила Саша, відкидаючи гаджет на стіл так, що він ледь не гепнувся на підлогу.

Але на цьому її праведний гнів аж ніяк не збирався вщухати. Усередині все кипіло й вимагало негайного виходу парів. «Ну я ж вам зараз влаштую солодке життя!» — промайнуло в голові дівчини. Не вагаючись ні секунди, вона схопила телефон і різко набрала єдину людину, яка була винна в цьому катаклізмі.

Гудки тривали ледь долю секунди, перш ніж підняли трубку..

— Діду, ти що мені підсунув?! — замість привітання гаркнула в трубку Саша, навіть не намагаючись стримувати емоції.

На тому кінці запанувала коротка пауза, після якої пролунав спокійний, сповнений незмінної іронії голос Остапа Орестовича: — Привіт, Сашуню. Щасливий тебе чути. А я-то думав, ти скучила за дідом, а ти — ні, все по роботі та й по роботі. До речі, заміж тобі вже пора, онучко, а не залізобетонними стінами займатися.

— Діду, не замилюй мені очі! — від її тонкого голосу, здається, ледь не затремтіли шибки в кабінеті. — Я з тим твоїм Острозьким працювати не збираюся! Він хам, зануда і зарозумілий нарцис!

— Та не може бути, Сергійко чудовий хлопець, — зовсім не переймаючись гнівом онучки, відповів Остап Орестович. — Знаю його ще з пелюшок. Ти придивися до нього уважніше.

— До кого придивитися?! — Саша аж повітря в груди набрала. — Діду, ти здурів на старості років?! Я таких самовдоволених перфекціоністів десятою дорогою обходжу! І май на увазі: це останній проєкт, який я погодилася взяти на твоє прохання. А якщо цей твій Острозький і далі виводитиме мене з себе — йому жодні дружні зв'язки з тобою не допоможуть, я особисто замурую його в його ж нещасному офісі!

— Ну-ну, гаряча моя голово, — сміявся у трубку старий дід, абсолютно не лякаючись погроз. — Характер у вас однаковий, от ви й зійдетеся. Працюйте, дівчинко, працюйте. Це буде цікаве видовище.

Дзвінок завершився з легким клацанням, залишивши Сашу наодинці з її люттю, чашкою холодної кави та твердим наміром влаштувати цьому правильному адвокату незабутній вікенд.

Вона важко дихала, схрестивши руки на грудях, і кілька хвилин просто мовчки дивилася в одну точку, намагаючись вгамувати шалений пульс. Допоміг лише міцний ковток холодної кави з паперового стаканчика і різкий перехід на робочі рейки. За роки керівництва будівельним бюро Саша навчилася приборкувати не таких клієнтів. Зрештою, навіщо витрачати нерви на ідіотів, якщо можна просто зробити все за своїми правилами?

Зробивши глибокий видих і трохи заспокоївшись, вона вирішила діяти професійно — але по-своєму. Дівчина швидко написала в Телеграм коротке, сухе повідомлення, в якому вимагала від нього всю базову інформацію: фото приміщення, точне планування та старі креслення. «І щоб усе було на пошті до вечора, шановний Сергію Вадимовичу, інакше жодних варіантів дизайну на вихідні ви не побачите», — додала вона вже у думках, натискаючи кнопку «відправити».

Нехай побуде в невіданні. На вихідних вона влаштує йому такий сюрприз на об'єкті, після якого цей правильний хлопець назавжди запам'ятає, що сперечатися з жінками з кувалдою — собі дорожче.