Позов не підлягає задоволенню

Трохи розслабившись і глибоко видихнувши, Сергій Острозький вирішив одразу написати Саші, щоб узгодити всі деталі та закрити це питання якомога швидше. Зрештою, він чудово розумів: офіс дійсно давно потребував оновлень, і, мабуть, якби не такий зухвалий та рішучий крок бабусі Марії, він би ще добряче затягнув із цим ремонтом. Усе склалося так, як склалося, тож залишалося лише мінімізувати втрати часу.

Допивши залишки ароматної кави зі смаком солоної карамелі, чоловік вирішив не відкладати справу в довгий ящик. Особистих розмов телефоном він не любив — щоденні довгі діалоги з клієнтами втомлювали, тому сучасні месенджери були його порятунком.

Відкривши Telegram, Сергій ввів отриманий номер. Аватарку прикрашав стильний, мінімалістичний логотип «Blueprint&Style» із чіткими геометричними лініями. «Значить, я за адресою», — подумав він і швидко накинув рядок:

— Вітаю. Я Сергій Острозький, з приводу реконструкції мого офісу. Остап Орестович сказав, що ви особисто займатиметеся цим проєктом.

У відповідь була тиша.

Хвилина, друга, п'ята... Сергій злегка насупився. Його звичка контролювати все і отримувати реакцію негайно далася взнаки. Але чекати далі часу не було: наближався час виїзду.

Не чекаючи відповіді, адвокат підвівся, підхопив ключі від свого чорного кросовера, звівся на паркінг і за кілька хвилин уже мчав містом до свого бюро. На сьогодні був розписаний кожний слот. Попереду на нього чекало кілька складних робочих зустрічей, а на обід була запланована важлива справа — клієнт наполягав на детальному обговоренні шлюборозлучного процесу. Потрібно було вибудувати бездоганну, залізобетонну лінію захисту в суді.

«Ех... — гірко й іронічно подумав Сергій, перелаштовуючись у суспільну смугу. — І скільки ж я тих розлучень уже побачив за свою кар'єру? Сотні зруйнованих ілюзій, поділене майно, сльози, крики... І після цього всього бабця ще має нахабність читати мені лекції про "сімейне щастя" та "найбільше багатство"? Смішно, та й годі».

Приїхавши до центру, він зайшов до затишного, респектабельного ресторану неподалік від суду, де була призначена зустріч. Клієнт трохи затримувався. Скориставшись паузою, Сергій дістав телефон і побачив сповіщення: прийшло кілька повідомлень від Саші.

Сергій розблокував екран і вчитався в слова:

— Вітаю. Так, мене попередили, — йшлося в першому повідомленні. А за ним слідувало друге: — Можемо зустрітися на об'єкті, все обговорити на місці, тоді підписати документи, і я одразу надішлю людей.

Береги адвокатського терпіння почали тріщати.

— Блін... — пробурмотів Сергій собі під ніс, швидко набираючи відповідь однією рукою. — Сашо, для чого нам ці зайві зустрічі? Я чоловік дуже зайнятий. Підготуйте мені кілька готових дизайн-проєктів, надішліть на пошту, ми все узгодимо в телефонному режимі. А документи просто надішліть факсом або курєром — я підпишу, а ваші люди зможуть забрати екземпляр у понеділок, коли безпосередньо розпочнете роботу.

Відповідь прилетіла миттєво, і від її тонкого, холодного індикатора війнуло такою впертісю, що Сергій навіть застиг над екраном:

— Вибачте, але ми так не працюємо. Мені потрібно бачити простір на власні очі.

Сергій глибоко вдихнув, відчуваючи, як усередині закипає професійне роздратування. Він вирішити використати важку артилерію — ім'я засновника.

— Я думаю, ви зробите виключення, враховуючи особисте прохання Остапа Орестовича.

Але телефон у його руках більше не пискнув. Тиша на тому кінці стала демонстративною.

Перш ніж він встиг написати щось ще, двері ресторану відчинилися, і до столика підійшов його клієнт — блідий, схвильований чоловік із папою документів. Сергій одразу вимкнув емоції, сховав телефон кишеню і повністю переключився на роботу. Суворий адвокат Острозький знову вступив у свої права, геть забувши про будівельні проблеми.

Він ще не підозрював, що зухвалість цього загадкового підрядника на ім'я Саша стане для нього найсерйознішим викликом цього року, а особиста зустріч на об'єкті переверне все його уявлення про правила, рамки і власний спокій.