Презумпція бабусиної правоти

Сімейний канон родини Острозьких був непорушним: кожен із трьох онуків зобов'язаний знайти своє щастя, поки бабуся Марія ще здатна контролювати парад. Старший, Андрій, уже здався під натиском кохання, запроторивши своє серце у надійні руки лікарки. Тепер настала черга середнього.

Сергій Острозький був втіленням порядку. Його адвокатське бюро «Lex & Veritas» працювало як швейцарський годинник, а сам він жив виключно за параграфами, логікою та холоднокровним розрахунком. У нього не було часу на хаос чи сентименти. Бабуся знала це ідеально. Сергійка так легко на емоції, як старшого Андрія, не візьмеш — тут потрібен був особливий, стратегічний підхід, бо в хлопця в голові крутилася виключно кар'єра, контракти та параграфи.

А Марія, як ніхто інший, знала справжню важливість родини в житті чоловіка. Трохи кохання і здорового безладу йому точно не зашкодить, тому вона, як завжди, вирішила взяти все у власні руки. Тим паче, що вона вже й дівчину йому пригледіла — гарну, з доброї родини, з характерам і вогником. «От гарні правнуки в мене будуть», — промайнуло в голові Марії з хитрою та задоволеною усмішкою.

Тому з самого ранку вона вирішила зателефонувати до онука.

Телефон дзвенів уже довгий час. Після восьмого дзвінка поспіль з-під ковдри висунулася рука, яка впевнено виключила звук будильника, обережно поправила сувенірну статуетку Феміди, що стояла на тумбочці біля ліжка, і нарешті підняла трубку.

— Сергійку, скільки можна до тебе дзвонити?! — замість привітання залунав у трубці командний голос. — А що? — з просоння, хрипким і роздратованим голосом мовив хлопець. — Ще хвилину, і я вже думала поліцію викликати! Після твоєї вчора виграної справи в суді я вже думала, що ті бандюки тебе вбили десь у темному провулку! — Ба, ти бачила годинник? Сьома ранку. І так, ти маєш рацію, вчора була страшенно складна справа, і я планував гарненько виспатися. Але дякую, що розбудила, тепер точно доведеться їхати в офіс... — Тільки не розпускай мені тут сльози, бабуся просто хвилюється! Вставай, а то проспиш усе життя. До речі, я там на тижні заїжджала до тебе в офіс, мала справи з твоїми юристами... Ну, слухай, не пасує такому поважному адвокату працювати в такій халупі! — Ба, якій халупі? Ти що, жартуєш? Нормальний офіс, усе за стандартом. — О-о-о-го! І це ще я застаріла? Чоловіче, навіть я у своєму віці розумію, що твій офіс — повний відстій. Ти коли там ремонт востаннє робив чи плануєш і далі клієнтів відлякувати? Нагадую, між іншим, що мої акції в твоєму бізнесі теж є, тому мені треба, щоб ти процвітав, а не збирав пил зі старої штукатурки. — Ба, ну що ти мене навантажуєш із самого ранку? У мене купа важливих справ! — Не хами бабці! Які справи, ти ж мав відсипатися? — Та зроблю я ремонт... От десь, скажімо, ближче до Різдва. — Чи ти жартуєш, хлопче, зараз серпень!

Короче кажучи, бабуся все вже давно продумала. — Надішлю тобі на мейл номер підрядника. На вихідні він заїде в твоє бюро, я вже про все домовилася. — Блін, ба, тобі що, немає чим зайнятися? Як ти всюди встигаєш?! Я планував на вихідні попрацювати над договорами, і мені зараз потрібно, щоб офіс працював у тиші, а не гудів від перфораторів! — Нічого не знаю, я вже про все домовилася. Це мій дуже добрий знайомий... точніше, онучка мого доброго знайомого, не гоже відмовляти! Тим паче, я так її просила, вони обіцяли впоратися швидко. Все, лист надійде з інформацією за хвилину. Цілу. — Ба... — хотів заперечити Сергій, але у відповідь почув лише довгі гудки в телефоні.

Захист адвоката Острозького був повністю прорваний без жодного попередження.

Сергій лежав роздратований у ліжку, відчуваючи, як усе всередині здригається від найменшого натяку на порушення його ретельно вибудуваних планів. Для цього статного, привабливого чоловіка порядок був не просто звичкою — це була релігія. Жодна сорочка не сміла висіти не за кольором, жоден папір на робочому столі не лежав криво.

Ще хвилину провівши в ліжку із заплющеними очима та намагаючись відігнати передчуття катастрофи, він різко відкинув ковдру. Зібравшись із думками, рушив до ванної.

«От чорт... — крутилося в голові. — Після весілля Андрія бабця  з мене і Олега просто не злазить. Кожного божого дня ці дзвінки, маніпуляції, постійні нагадування про продовження роду, сімейне вогнище і «найбільше багатство». Я що, якийсь безмозкий дурачок, щоб вестися на ці дешеві трюки? Певно, знову готує чергову засідку й хоче звести мене з якоюсь черговою «ідеальною дівчиною» з гарної родини. Ага, щас! Не на того натрапила, її стратегії мені відомі наперед».

Вийшовши з душу, обгорнутий свіжістю та ранковою прохолодою, Сергій Острозький зайнявся своїм маленьким ранковим ритуалом. Натиснувши кнопку на кавомашині, він приготував фірмову каву зі смаком солоної карамелі. Її насичений, терпкий аромат із солодкуватим посмаком миттєво наповнив усю його стильну холостяцьку квартиру в мінімалістичному стилі — холодні сірі стіни, строгі лінії, нічого зайвого.

Сівши за ідеально чистий скляний стіл, він відкрив електронну пошту на ноутбуці.

— Нумо глянемо, кого вона мені там підсунула, — вголос промовив він до порожньої квартири, готуючись одним листом знищити будь-які спроби маніпуляцій. — Якщо це чергова провінційна «красуня», то ні, бабулічко, цього разу не вийде. Я заблокую будь-який ремонт.

Він відкрив вкладення, очікуючи побачити примітивну візитку якоїсь шарашкіної контори. Але назва зупинила його погляд. «Blueprint&Style» звучало настільки солідно, дорого й по-мужньому, що власник просто за визначенням ніяк не міг виявитися «дівкою з гарної родини».