Розділ 13.1 Орест

Орест

Зоряна стоїть біля дзеркала і щось робить із зачіскою. Її рухи точні, майже ритуальні. Волосся збирається у невимушену, але продуману форму. Вона ніби знає, що саме ця зачіска має дати їй відчуття захищеності. Контролю. Контексту.

На мені — класичний темно-синій костюм, біла сорочка, мінімалістичні запонки. Чорно-білі кольори — мій комфорт, моя безпека. Простота, яка не вимагає пояснень. Я не люблю вигадувати. Особливо зараз.

Але… здається, сьогодні мій одяг не має жодного значення. Бо я дивлюся тільки на неї — і не можу відірвати погляду.

Ця сукня — ніби створена, щоб змусити зупинитися. Відкриті плечі, тонкі лінії, стримана елегантність. Вона виглядає... незбагненно. У ній — щось парадоксальне: внутрішня сила, схована за делікатністю; впевненість, яка народилася з досвіду, а не з позерства. І водночас — вона уразлива. Це помітно у тому, як вона затримує погляд на собі в дзеркалі. Як трохи відводить очі. Як невпевнено проводить пальцями по лінії волосся, перевіряючи кожну дрібницю.

Вона не знає, як виглядає. І, мабуть, саме це — найкраще в ній.

— Тобі дуже личить, — кажу я. Голос м’який, упевнений. Без пафосу. Просто факт.

Вона злегка здригається, ніби я торкнувся її думок.

Розвертається.

На щоках з’являється рум’янець, не помітний для випадкового спостерігача, але я бачу. І ця зміна кольору в її обличчі — відвертіша за будь-яке зізнання.

Вона навіть не здогадується, наскільки зараз… красива.

І добре. Бо якби знала — почала б ховатися за словами, іронією, жартами...

Я стежу за кожним її жестом — ненав’язливо, не втручаючись. Просто спостерігаю. І вперше за довгий час ловлю себе на думці: мені хочеться знати більше. Більше, ніж я маю право. Більше, ніж дозволяє формат нашої угоди.

Це — небезпечно.

Тому я ментально натискаю на «стоп». Фіксую думку. Закриваю тему. Як файл. Без збереження.

Вона робить кілька кроків до мене. Очі злегка напружені. У цій напрузі — не страх, а сумнів.

— Оресте, я… — її голос м’який, трохи обережний. Вона проковтує слова, шукаючи правильні. — Я хотіла дещо сказати...

Вона прибирає волосся знову за вухо. Той самий жест. Її підпис. Коли нервує. Коли щось важливе. Коли говорить серцем, а не сценарієм.

— Це стосується… Стефи...

І тут — чорт. Телефон. Як завжди. У найменш доречний момент.

Дзижчання в кишені — коротке, але різке. Я витягаю — батько.

— Вибач. Це батько. Мушу відповісти, — кажу, відходячи на кілька кроків. Вона киває. Ледь помітно.

— Так, тату, — відповідаю автоматично.

— Уже все починається, — його голос, як завжди, точний, чіткий, із тією особливою тональністю контролю. — Ви повинні бути тут. Усе гаразд? Ти не забув, що виступаєш з вітальним словом після мене? Будуть партнери, впливові люди. Сподіваюся, ти підготувався. І, будь ласка, без твоїх імпровізацій.

Я видихаю.

— Так. Усе гаразд. Ми виходимо. Ні, не забув. Імпровізувати не буду.

Його «добре» звучить як вердикт. Розмова — завершена. Кінець зв’язку.

Він не залишає місця для емоцій — але це його стиль. Проте… я не розумію, чому його ставлення до брата зовсім інше.

Я кладу телефон у кишеню, вдихаю, ніби щось затягую в себе, щоб не вибухнути, і повертаюся.

Зоряна вже біля дверей. У руках — маска. Її обличчя знову нейтральне. Спокійне. Але я бачу, як очі її трохи згасли.

Вона знову щось заховала в собі.

— Готова? — питаю, простягаючи руку.

— Так, — її усмішка тепла, але десь на поверхні. Як функція. — А ти?

— Завжди, — кажу. — Вибач. Трохи пізніше… усе обговоримо. Добре?

Вона киває.

— Так. Звичайно. Дякую, — промовляє на видиху. Як людина, яка знову повернулася у роль.

Ми виходимо разом. Вона — поруч. Зовні — впевнена, красива, незворушна.

А всередині мене… тривога.

Бо мені не дає спокою ця мить, у якій вона хотіла щось сказати. Щось важливе. І я це втратив. Не почув.

І чомусь саме це — найстрашніше. Це болить більше, ніж будь-який виступ. Більше, ніж схвалення батька. Більше, ніж усі зобов’язання, які я мушу виконати сьогодні.

Я хочу знати, що вона не договорила.

Чому це здається важливішим за все інше?

***

📅 Дякую всім за увагу до книги. На цьому тижні буде 4 оновлення. Наступний розділ — у суботу, 26 липня❤❤❤