23.4

***

Всупереч побоюванням, ні лабораторію, ні морг не було замкнено. Я вагалася недовго. З одного боку, Джеля легше обвести навколо пальця, з іншого – Роксі зараз нервується через зникнення племінника, а тому навряд чи контролюватиме свої слова.

«Морг почекає», – мені не терпілося дещо перевірити.

Я піднялася високими сходами і штовхнула двері. Зсередини відразу ж повіяло свіжими пончиками і какао.

– А… Е… Ми закриті! – пискнув хтось, схований за горою паперів.

Моя давня знайома – стажистка, що проговорилася про Андрєєва. Якщо її ім’я і звучало в тій розмові, я його не запам’ятала.

– Та невже? А дізнавач Кано так не вважає. – Я підійшла до столу, за яким вона сиділа, і пильно подивилася на неї зверху вниз. – Будьте люб’язні віднести йому звіти про дослідження імплантів Уштера Отта і Анни Леонідівни. Порівняльний аналіз чи щось таке. Вибачте, в термінах не розбираюся.

Начебто спрацювало. Дівчина мимоволі потяглася до однієї з шухляд і навіть торкнулася ручки. Потім, очевидно, згадала, за яких обставин ми стикалися раніше, і насторожилась.

– Навіщо це йому? Леді Роксінель уже інформувала його про все.

– Самі уточните. – Я зобразила байдужість. – По-моєму, у нього з’явилися нові питання.

– Це які ж? – Підозрілість стажистки зросла. – Наше обладнання може зафіксувати різницю між ними і нічого більше.

– Отож-бо. – Я витримала багатозначну паузу. – Але це відкриття має величезне значення.

– Дурниці! – Дівчина аж підвелася. – Дізнавач сам приходив і бачив, що імплант Отта – простенький вибуховий пристрій. Нічого особливого! Ой…

– Ну… Може, я неправильно його зрозуміла… Піду уточню. Зі святом Дракона-засновника!

Стажистка зиркнула вовком і від взаємних поздоровлень утрималась. Я не могла її звинувачувати, але й не збиралася переживати через чужі образи занадто довго. Вона мимовіль підтвердила мій здогад. Час повністю переглянути те, що я знала про Ластонію і «МАКІС».

Макалістер, Андрєєв, Керейра, Ігнатьєва, Сон. П’ять ключових фігур. Андрєєв і Керейра стояли біля витоків Ластонії, але це не врятувало Семена Матвійовича від безглуздої смерті. Ігнатьєва – загадка. Макалістер і Сон з’явилися пізніше – для засновників вони за віком не підходять. Ці п’ятеро зійшлися, налаштувалися на вічне життя, обзавелися «запобіжниками» – і утворилася «МАКІС».

Мій високотехнологічний імплант з іншої, так би мовити, опери. Я – одна з восьми маріонеток, які мали потрапити в Долінею з чужим розумом у голові. Експериментальна маріонетка, якщо точніше. Той перший млинець, який завжди нанівець.

Жаклін вважала, що з потрібним рівнем допуску змогла б керувати мною, але це брехня. Такими агітаціями Керейра підживлював самолюбство своїх посіпак і лякав їх – мовляв, якщо не слухатиметесь, я залізу вам у розум як піддослідним мишам. Насправді ж контроль здійснювався тільки за «варіантами» (За мною і, гадаю, в майбутньому планувався за Аріною. Чи на неї чекала роль оператора?) і тільки його довіреною особою. Жінкою, до речі. Зі справжнім імплантом, а не з вибуховим пристроєм. Або… Хм, можливо, у неї є й те, й інше, хоча мені в це не вірилось. А ще вона – досвідчена маніпуляторка і добре розбирається в долінейському житті. Нікого не нагадує?

«Я викрию тебе, Валері Айронс, – подумки пообіцяла я, повертаючись до адміністративного крила. – Ти розкажеш, у чому твій секрет. Клянешся, що зрадила Ластонію? З огляду на те, як Керейра ставиться до своїх агентів, у це нескладно повірити. Але ти явно знаєш більше, ніж розказуєш».

Валері можна управляти? Напевно. Залежить від того, наскільки їй довіряє Керейра, а не довіряє він, гадаю, нікому. І це означає, що в нашій зв’язці «я-вона-Аріна» має бути й четверта ланка. Не здивуюсь, якщо нею виявиться сам Мануель. І якщо це так, то теоретично хтось із нас здатен захопити контроль над ним самим?!

Поправка: не хтось із нас, а хтось із них. Я вже, на щастя, поза грою. Питання в тому, чи не помилилась я, роблячи ставку на Валері? Шаєр не дурень, але їй довіряє. І Кано ніколи її ні в чому не підозрював. Навіть шаєрони Ендер і Вікард називали безпечною лялечкою.

«Хоч би не створити особистого демона і не повірити в його реальність», – засмутилась я.

Правда полягала в тому, що ідеальна Валері мені не подобалася. Просто не подобалась. Без доведених причин. Не впевнена, чи вважала б я її небезпечною за інших обставин, і це підривало довіру до своїх же теорій.