22.4

– Рендала не могли не заарештувати. Не боїтеся, що він усе видасть, сіре?

Шаєрон зміряв мене глузливим поглядом.

– Нехай видає, – промовив байдуже. – Він знає лише те, що Керейра обіцяв допомогти мені з політичною кар’єрою, якщо я одружуся з його дочкою у день річниці Дракона Нордеса і Ньепи. Це не заборонено законом, та й Кано постарається, щоб преса ні про що не пронюхала. Сімейний скандал – мерзенна річ. Начебто перетирають на зубах когось одного, а бруд заляпує всіх. Та й угоду я скасував, причепитися ні до чого.

– Облиште! – До нас поспішали військові, а я не дізналась нічого путнього. – Державний переворот – серйозний злочин. Я розумію ваші амбіції, але шаєр їх навряд чи оцінить.

– Який шаєр? – Ендер скривився. – Ластонії не потрібен Рікадор. Досить із нього й посади шаєрона. Ну ж бо, дика кішко! Тебе треба вмовляти? Об’єднаймося і правмо, кицю! Я – Долінеєю, ти – Ластонією. Ох, вибач. Ви з Ріком отримаєте Ластонію, я – долінейський трон.

– Обов’язково запитаю його, коли зустріну.

Шаєрон розреготався:

– Актриса з тебе набагато краща, ніж жартівниця. Ігнатьєва, так? Права рука великого і жахливого Мануеля? Тоді, з Жако Лей, ти мене провела. Я все не міг збагнути, навіщо мені тебе підсунули. Ясно, що не через легенди! Я ж не повний ідіот, щоб вірити у містичну маячню. Скажи правду, га? Ти провернула це без відома Керейри? Тому він влаштував полювання на твою голову?

Кілька солдатів уже були поблизу, і я промовчала. За всю дорогу назад до палацу ми не перемовилися жодним словом. Ендер, можливо, будував плани й уявляв себе в ролі шаєра, я намагалася забути обличчя водія, розтоптаного пустельним драконом. Виходило погано.

Тряска закінчилася, коли на горизонті посвітлішало. Мене відправили у мої кімнати, і я була вдячна за співчуття. Трохи помучила кухонний ліфт і отримала фруктовий лід і соняшникове насіння. Помітно зіпсувала емаль у ванні, але змила пил і кров Ендера хоча б в уяві. Заштопала роздерті на колінах джинси – силове поле не давало можливості переодягнутися. Цілу годину вдавала, що дрімаю, і лише з першими променями сонця зрозуміла: себе не обдурити.

Світанок анітрохи не допоміг навести лад у думках. Уривки теорій металися в мозку, змішуючись із захопленням красою природи, бажанням дізнатися більше про диких драконів і нападами неприродної сонливості/активності.

Як давно Ендер співпрацює з Керейрою? І чи тільки Ендер? Аріна вважала, що батько пообіцяв її «принцу» задовго до її ж народження. Навряд чи шаєрон брав участь у змові, будучи дитиною. Виходить, у планах Мануеля фігурував хтось іще? Чи він ростив дочку для будь-якого кандидата на долінейський трон, який погодиться на переворот?

Якщо правильний перший варіант, то цей «хтось» зараз у віці Кано, Елідія ріє Нордеса або Роксінель. Роксі, ясна річ, на роль жениха не підходить.

Якщо другий, можна розслабитися, зосередитись на Ендері й не шукати зайвих підозрюваних. Але я сумнівалася, що життя подарує мені простий варіант. Моє везіння сповна витратилося на сьогоднішню божевільну ніч.

До речі, шаєрон згадував якісь легенди, якими виправдовує свої плани Керейра. Щось про річницю весілля Дракона-засновника і Ньепи… Мене важко назвати забобонною, але два тижні тому я й у лускатих людей не вірила.

Ендер може не брати казки до уваги – він долінеєць і точно знає, що і як влаштовано в його світі. А ластонцям нема на що орієнтуватися. Вони отримують інформацію, оцінити правдивість якої не в змозі.

В уяві незабутньої Аріни Долінея – чарівна країна з варварськими звичаями і магією на кожному кроці. Польових агентів це б розсмішило, але для чужинців у світі вогнедишних тварюк уявна межа між історією і вигадкою дуже хитка.

«Розпитати про сьогоднішнє свято. Обов’язково!» – наказала я собі.

Що ще? Ага, головна проблема – Ендер. Прикинутися його партнеркою чи здати його владі? Мене приваблював другий варіант. Ось тільки кому повірить дізнавач: шаєрону чи ластонці? На жаль, очевидна відповідь не обнадіювала.

«Почнеш гратися в спецагентку – дістанеш на горіхи і від Ластонії, і від Долінеї», – резонно зауважив внутрішній голос.

Найсумніше полягало в тому, що він не помилявся. Актриса з мене як із корови балерина. Ось якби змови влаштовувалися листуванням… А брехати людині (особливо Кано) в обличчя навряд чи вийде.

– Все владнається, – пробурмотіла я, почувши квапливі кроки у коридорі. – Діємо за ситуацією і віримо у справедливість Всесвіту.

За мною дійсно прийшли. Відвели в кабінет дізнавача, де я вже почувалась як удома. Поставили незручні питання про шаєрона.

Не про Ендера – про шаєрона Вікарда.

Він, виявляється, зник. Канув у невідомість, причому до пожежі. З погляду військових – за той короткий проміжок часу, коли перебував разом зі мною. Чи є сенс говорити, що в моїй справі додалося звинувачень?