Розділ 21.1. Торг без права на помилку

/Зі щоденника Аріни Керейри/

Коли здається, що гірше бути не може, обов’язково трапляється справжня мерзота. Я ж погодилася на все! Пішла за татком, щоб його черви зжерли! Розпрощалась і з мріями про повернення додому, і з розмовами з сім’єю. Пообіцяла не бунтувати. Підтримала маячливі плани Керейри перед співробітниками. Вони ж гірші за затриману фанатичку: охоче віддадуть мене дракону задля вигоди.

Так, я вийду заміж не просто за принца, а за принца-дракона. Нісенітниця!

Але я теж у неї вірю.

І я не протестую. Терплю, нехай тільки про людське око. Зараз не можна йти проти татка. Якщо він щось запідозрить і скасує передвесільну зустріч із нареченим, мені точно кінець.

За що він так зі мною?! Я – ідеальна слухняна дочка! Чому ж Керейра викинув Патріка? Чому не виконав моє єдине бажання і не врятував його від сторони Х?!

«МАКІС» уже немає. Навіть таткова шльондра втекла, коли дізналася про старого. Вона розумна… А я, дурна, йому повірила і знову обпеклася.

Що це там? Хтось іде… Ненавиджу це місце! Воно смердить зрадою. Не здивуюсь, якщо одного разу татуся приріжуть у темному кутку. Він заслужив.

***

/Долінея/

Я відбулася легким переляком, Вікард – глибокими порізами і зламаним ребром, замок – масштабними руйнуваннями на першому поверсі і пожежею, що знищила все, крім каменю і металу. Технікам пощастило – вони якраз дійшли висновку, що підозрілі комп’ютери варто перевірити саперам, і покинули підвал.

Назад до палацу я приїхала в кареті швидкої допомоги, супроводжуючи засмученого шаєрона. Патрік оселився за ґратами, крихти уцілілої ластонської техніки вирушили в лабораторію. Рік залишився у замку. Пізніше я бачила його разом із дізнавачем, але зі мною ніхто з них не розмовляв до самого вечора.

Газети приділили події максимум уваги. Гадки не маю, про що йшлося у статтях (напевно про підступність Ластонії, яка залишила прощальний «подаруночок» у вигляді вибухівки), але знімки, що прикрашали перші шпальти, вражали уяву. Мені їх показала Роксі, і навіть слізливо впізнала в тілі, яке бовталося в річці на задньому плані, шаєрона Вікарда.

Вона помилялась – із журналістами ми розминулися на пропускному пункті. Але я не спростувала її страхи. Зрештою, Вікард все-таки викупався, і той факт, що витягли нас із ним до приїзду ЗМІ, нічого не міняв.

Хвилюючись за племінника, Роксі базікала багато і незв’язно. Про Віка, який з дитинства мріяв про корону, та потім зненацька передумав і передав кермо влади Рікадору. Про Ендера, який ніяк не оговтається після пережитої в юності трагедії і чудить нещадно. Про Ріка, для якого трон став нестерпним тягарем.

Вона сиділа у мене в вітальні, поки не стемніло. Розповідала про своє невдале життя, про безнадійні плани, про дурня Джеля… Їй було потрібно виговоритись, і я безжально нажимала на всі підряд кнопки кухонного ліфта, розраховуючи отримати що-небудь, схоже на чай із печивом. У відповідь нам прислали холодець, курячі стегенця, вівсянку, дрібно посічену сиру цибулину, відерце з морозивом і дві пляшки вина. Цибулина вирушила назад у ліфт, інше зникло за мить, причому з вином Роксі розправилася самостійно.

– Ви щасливиця, Аню. – Її розвезло і потягнуло на відвертість. – Ви вільні… Навіть якщо вас закують у кайдани і кинуть у бездонний колодязь, ви залишитеся вільною! Як Ньепа… Це ви запитували, чому її, вбивцю Дракона-засновника, вважають втіленням зла, але шанують нарівні з ним? Та тому, що вона уособлює дух боротьби! Опальна принцеса Долінеї, уявляєте?! Полонянка, заручниця, ув’язнена! Дракон Нордес поводився з нею як зі сміттям! Її доля безправної іграшки жахала навіть сучасників! А народ запам’ятав інше… Ньепа спокушає Дракона, Ньепа рятує Дракона, Ньепа вбиває Дракона… Вона не скаржилась, а діяла! Не кинулась у Далайну, а знищила Дракона! Самого Дракона Нордеса! Першого шаєра! Розумієте, Аню? Дракон-засновник підкорив Нову Землю і створив могутню державу, яка пережила століття, а Ньепа відзначилася тим, що змогла достукатись до його серця, але в умах людей їхні імена стоять поруч!

– Змогла достукатись? – Я вилила в келих останні краплі вина. – Їхня історія закінчилася трагедією.

Роксі п’яно розреготалась і перекинула порожні пляшки на підлогу:

– А на що він сподівався? На «довго і щасливо»? Так не буває, Аню. За все треба платити. На місці Ньепи я б йому не тільки серце вирвала…

– Може, на прощення? – промовила я, аби підтримати діалог.

– Ви б змогли пробачити? – її тон несподівано став серйозним. – Об вас роками витирали ноги, а потім раптом розкаялись і зізналися в коханні… Ви б пробачили?!

– Ні. – Знаю, «не зарікайся» виникло не на порожньому місці, але в деяких речах я не сумнівалася. – Тому ви й пішли з уряду? Щоб не довелося пробачати занадто багато?

Відповіддю стало хропіння.

Я принесла зі спальні ковдру і накрила Роксі, що заснула в кріслі. Незважаючи на хміль, спала колишня шаєрона тривожно. Коли двері відчинились і з’явився похмурий Вікард, вона здригнулася і сховала обличчя в тінь.

– Ходімо. – Він вказав на вихід. – Сьогодні ви популярні, леді.

– До дізнавача? – Я чекала цього від повернення. – Давно пора.