Розділ 19.1. Свобода вибору

/Зі щоденника Аріни Керейри/

Через старого всі на нервах. Керейра сказав, це був нещасний випадок, щось типу самодетонації, але я бачу, що йому не вірить навіть Гвинт. Люди шепочуться і замовкають, коли помічають мене. Я ж його дочка… Союзниця за замовчуванням.

Мені теж страшно. Найманці потайки бігають робити рентген і радіють, коли на знімках нічого не проявляється. А до кого піти мені? Я точно в зоні ризику, тому що сімейні зв’язки – це не про нас із татусем.

Ідіоти! Дивляться на Керейру як на вищий розум! Він багатий, успішний, могутній… Язиком махає відмінно. Будь-кому голову задурить. І хоч би хто подумав, що «запобіжник» – це нереально дорого! Їх було всього три – по одному на кожен імплант. Вони бонусом ішли! Їх не продають на базарі!

Хоча, кажуть, моя партія імплантів не перша… Може, це не оточуючі параноїки, а я недооцінюю татка?’

Та ні, маячня.

Навіть прибиральники трясуться і мацають вуха. Цирк безкоштовний! Чим дрібніша людина, тим більше у неї зарозумілості. Оголошення написати, чи що? Розповісти, що Керейрі начхати на всіх, окрім «МАКІС»? Заспокоїти своїх майбутніх підданих?

***

/Долінея/

Рік з’явився далеко за північ. Зупинився біля віконця, зміряв довгим поглядом дракона, що грався у нічному небі, потім повернувся до мене.

– Пробач за сьогоднішнє, Аню, – промовив ледь чутно. – Ти не мала бачити труп.

– А ти не повинен вибачатися за шаєра. – Я милувалася відблисками полум’я на його лусці. – Чуєш? Не повинен!

– Повинен. Якби я нормально виконував свої обов’язки, він би не прийшов до влади. Це ж Долінея… Тут усе взаємопов’язано.

– Чисто технічно до Уштера Отта я напросилась сама. І, Ріку… Впевнений, що ти мені не снишся?

Він розсміявся. Відійшов від вікна, сів на краєчок мого ліжка і обережно підсунув ковдру.

– Я ненадовго. Не кажи нікому про мене, гаразд? Їм краще не знати, що я… емм…

– Зберіг деякий вплив? – підказала я, сідаючи поруч.

Для цього навіть із ліжка вилазити не довелося – через безглузді покриви я не могла спати по-людськи і дрімала, обійнявши балдахін.

– Точно. Деякий. Останнім часом усе вкрай ускладнилося… А ти гарно виходиш на фотографіях.

Я закотила очі й, захистивши руку ковдрою, жартівливо штовхнула його в плече:

– Не ятри душу. Моя кар’єра фотомоделі тривала хвилин десять.

– Тобі хотілося б більше світлин?

Що за питання? Невже я почула ревниві нотки? Ну-ну… По-перше, ми одне одному нічого не обіцяли. По-друге, за першої ж нагоди я повернуся назад у свій світ, тобто романтичний настрій під забороною. По-третє, Рік не може засуджувати мене за те, що я не уникаю компанії нинішнього шаєра. Рікадор поки що мій єдиний шанс погуляти без невидимої луски. Тобто… Стривайте! Шаєр здатний прибрати силове поле. Не конкретно Рікадор, а шаєр! Навіть Ендера це дратувало. А як щодо колишнього шаєра?

«Елідій ріє Нордес нічого не прибрав», – нагадав здоровий глузд.

«Але він поводився так, наче це йому під силу. Може, не встиг? Або хотів перевірити, чий захист міцніший?» – подумки заперечила я сама собі і, затамувавши подих, провела долонею по волоссю.

– Дякую! – ледь не кинулася на шию Ріку, не знайшовши на голові нічого гострого. – А це не можна відключити навічно? Чи хоч на кілька годин? Так хочеться лягти на подушку і не відпльовуватися від пір’я…

Він невесело посміхнувся і продемонстрував руку, заковану в рукавичку з відкритими пальцями і тонкими лезами на тильній стороні долоні:

– Я не контролюю навіть свій щит, не кажучи вже про твій. Думаєш, мені подобається розгулювати в такому вигляді? Все відбувається, як твердять лікарі, на підсвідомому рівні. Саме тому Кано й інші зацікавилися тобою.

Напрям його думок мені зовсім не сподобався. Щось таке давно вже маячило на думці, однак я відкидала підозри як безглузді і бездоказові.

– Не вловлюю зв’язку.

Рік зітхнув і відвернувся до вікна.

– Деякі коновали впевнені, що підсвідомо я ототожнюю себе з Драконом-засновником, – промовив, старанно приховуючи збентеження. – Синдром Дракона, уяви собі. Часте явище серед долінейських підлітків, лікується традиційним «переросте», але я давно не хлопчик. Ти з раси Ньепи, ну а історії про неї і Дракона Нордеса не потребують пояснень. Моя сім’я уявила, що якщо ми пройдемо їхній шлях, мене… Ну… Це…

– Розмагічить?

– Моя підсвідомість примириться з реальністю, і я стану нормальним.

– З їхнього погляду.

Рік глянув на мене прямо. Далекі сполохи драконячого полум’я відбивалися в його очах, через що він здавався ще нереальнішим, ніж зазвичай. Щільно стиснуті губи, напружений погляд… Я подумала, що його лякає моє ставлення, а не провал експерименту, і присунулася ближче.

– Не ризикуй так.

Начебто спокійний голос, але мене вразила самотність, що його переповнювала. Я ходила з короною менше тижня і встигла зненавидіти таке життя. А скільки часу замкнений Рік у своєму незнімному панцирі? Він же колишній шаєр і звик до загального обожнювання і підпорядкування. Йому набагато важче витримувати ізоляцію.